Сперанський Михайло Михайлович [1(12) .1.1772, с. Черкутіно, нині Володимирською обл., — 11(23) .2.1839, Петербург], російський державний діяч, граф (1839). Син священика. У 1791 закінчив в Петербурзі Александро-Невськую семінарію. З 1797 на державній службі. У 1803—07 директор департаменту міністерства внутрішніх справ. Склав декілька проектів державних реформ (найважливіший — «Записка про пристрій судових і урядових установ в Росії», 1803). З 1807 статс-секретар імператора Олександра I, з 1808 член Комісії складання законів, товариш міністра юстиції. У 1809 за дорученням Олександра I підготував план державних перетворень — «Введення до укладення державних законів», в якому рекомендував для запобігання можливим революційним потрясінням в Росії додати самодержавству зовнішні форми конституційної монархії (виборність частини чиновників, нові початки організації суду, державного контролю, розділення властей і ін.). За проектом С. політичні права отримували лише дворянство і «середній стан» (купці, міщани, державні селяни, які вибирали законодавчу Державну думу і розпорядливі окружні і губернські думи, а також судові органи). «Народові робітникові» (кріпосні селяни, робітники, домашні слуги) давалися лише деякі цивільні права при збереженні кріпака права. С. вважав, що воно відміниться поступово, під впливом розвитку промисловості, торгівлі і освіти. За ініціативою С. в 1809 був виданий указ, що вимагав від чиновників певного рівня освіти. Практично С. удалося провести деякі адміністративні заходи, найбільшою з яких була установа Державної ради (1810). Діяльність С. викликала незадоволеність консервативного дворянства, яке третирувало С. як вискочку, звинувачувало в державній зраді і добилося його падіння. У 1812 р. С. був засланий до Нижнього Новгорода, потім до Пермі. У 1816 С. був призначений пензенським губернатором, в 1819 — генерал-губернатором Сибіру. Був ініціатором реформ управління Сибіром. У 1821 повернений до Петербургу, призначений членом Державної ради і Сибірського комітету, керівником Комісією складання законів. До цього часу С. став захисником необмеженої монархії. Він був укладачем маніфесту 13 грудня 1825 про вступ на престол імператора Миколи I, членом Верховного кримінального суду над декабристами. З 1826 фактично очолював 2-е відділення Власною його імператорської величності канцелярії, що здійснювало кодифікування законів. Під керівництвом С. були складені Повні збори законів Російської імперії в 45 тт. (1830), Зведення законів Російської імперії в 15 тт. (1832) і ін. С. був член ряду вищих державних комітетів 20—30-х рр., в 1835—37 викладав юридичні науки спадкоємцеві престолу (майбутньому імператорові Олександру II), з 1838 — голова департаменту законів Державної ради.
Соч.: Огляд історичних відомостей про зведення законів, Од., 1889; План державного перетворення. (Введення до Укладення державних законів), М., 1905; Проекти і записки. М. — Л., 1961.
Літ.: Корф М. М., Життя графа Сперанського, т. 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1861; Чернишевський Н. Р., Російський реформатор (рецензія на князя М. Корфа), Полн. собр. соч.(вигадування), т. 7, М., 1950; Довнар-Запольський М. Ст, Політичні ідеали М. М. Сперанського, М., 1905; Предтеченський А. Ст, Нариси суспільно-політичної історії Росії в першій чверті XIX ст, М., 1957.
