«Парнас» («Parnasse»), назва групи французьких поетів, що затвердилася після виходу збірки «Сучасний Парнас» (1866). Главою групи був Ш. Леконт де Ліль . Відмовляючись від романтичного бунту, критики дійсності, сентиментального ліризму минулого, парнасці вимагали відходу від сучасності в світ «безпристрасної» поезії, нових форм і поетичної мови. Це було «... буржуазним запереченням буржуазної вульгарності...» (Плеханов Р. Ст, Мистецтво і література, 1948, с. 308). Ідея «мистецтва для мистецтва», висловлена ще Т. Готье, стала їх програмою. У першій збірці (18 випуск, березень — липень 1866) брали участь 37 поетів, багато початківців (П. Верлен, С. Малларме і ін.). Збірка мала успіх, але викликала спори, критику (Е. Золя, братів Е. і Ж. Гонкур), памфлети і пародії. Культ форми приводив парнасців до політичного і морального індиферентизму, усередині групи зростали розбіжності. Франко-пруська війна 1870—71 і Паризька Комуна 1871 загострили їх. Так, Верлен, Л. До. Рікар, А. Глатіньі прилучилися до Комуни, Ф. Коппе і К. Мендес примирилися з реакцією. Друга збірка (1871) включала 55 поетів різних напрямів (серед парнасців був і молодий А. Франс). Третій і останній збірка (1876) нагадувала швидше антологію сучасної французької поезії. Не дивлячись на ідейну обмеженість естетики «П.», найбільш талановиті його представники істотно збагатили французьку поезію кінця 19 ст
Літ.: Історія французької літератури, т. 2, М., 1956, с. 582—98; Франс А., Собр. соч.(вигадування), т. 8, М., 1960; Martino Р;, Parnasse et symbolisme, 7 éd.. P., 1947; Ricard L. X. de, Petits mémoires d''un Parnassien. —racot A., Les Parnassiens, P., 1967.
