метод Еманації в хімії, физико-хімічний метод вивчення властивостей твердих речовин, заснований на вимірі їх еманірованія . Ідея Е. м. вперше була висловлена Л. С. Коловрат-Червінським на початку 20 ст
Е. м. полягає в наступному: у досліджуваний твердий препарат (пробу) вводять, наприклад просоченням, мікрокількості материнської речовини (зазвичай радію), при радіоактивному розпаді ядер якого утворюється радіоактивний газ радон (еманація); пробу препарату поміщають в спеціальний герметичний прилад і струмом газу-носія переносять еманацію, що виділяється, в камеру для виміру радіоактивності. У досвіді контролюють зміну швидкості виділення еманації (емануючу здатність) при тривалому зберіганні препарату, його нагріванні, подрібненні і т. п. Отримані криві залежності еманірованія від часу, температури або якого-небудь іншого чинника (т.з. криві еманірованія, або еманограмми) допомагають з'ясувати, які саме процеси (перекристалізація, дегідратація, поліморфні перетворення і т. п.) і за яких умов протікають в об'єкті, що вивчається. Е. м. найчастіше використовують у поєднанні з термічним аналізом (т.з. термічний для еманації метод).
В 50-х рр. 20 ст з'явився новий варіант Е. м., при проведенні якого в досліджуваний зразок вводять не материнські атоми радію, а безпосередньо радіоактивні атоми інертного газу (Rn, 133 Xe, 85 Kr), потім вивчають швидкість переходу цих атомів з твердої речовини в навколишню атмосферу.
Е. м. використовують для визначення температури фазових переходів, температури почала і завершення твердофазних реакцій, температури склування полімерів і т. д.
Літ.: Несмеянов А. Н., Радіохімія, М., 1972; Жаброва Р. М., Шибанова М. Д., Вживання інертних радіоактивних газів для дослідження твердих тіл, «Успіхи хімії», 1967, т. 36, ст 8; Радіоактивні ізотопи в хімічних дослідженнях, Л. — М., 1965.
