Шляхта (польськ, szlachta, від др.-верхненем. slahta — рід, порода), у ряді країн Центральної Європи (особливо в Польщі, Литві) назва основної частини панівного феодального класу. Спочатку Ш. — рицарство, нижча група світських феодалів. В процесі формування в 14—16 вв.(століття) Ш. як стани (див. Кошицкий прівілей 1374,Нешавськие статути 1454,Радомськая конституція 1505,Литовські статути ) за її межами залишився нижчий шар світських феодалів — негербова Ш. (влодики в Польщі, панцирні бояри у Великому князівстві Литовському). Посилення політичної ролі Ш. привело до юридичного включення в її склад вищої групи світських феодалів — магнатів. У 16—18 вв.(століття) у Мові Посполитою затверджується державний лад шляхетськой республіки. Специфікою польської Ш. була її відносна численність (у 16 ст — 8%, в Мазовії і Подлясье — понад 20% населення) за наявності категорій малоземельною і безземельною Ш. Господствующєє привілейоване положення Ш. поєднувалося з традиційною забороною «нешляхетських» занять (ремесло, торгівля і ін.). Після розділів в 18 ст Мови Посполитої Ш. була, як правило, зрівняна з дворянством Росії, Австрії і Пруссії. Одному із заходів царизму після придушення Польського повстання 1830—31 з'явився «розбір» Ш. — переведення дрібної Ш. у однодворці . Термін «Ш.» інколи застосовується в літературі до стану світських феодалів в Чеських землях (вища Ш.— пани, нижча — земане).
