Школи дорослих, загальноосвітні учбові заклади для вчення тих, що працюють без відриву від виробництва. У дореволюційній Росії відкривалися з кінця 50-х рр. 19 ст за приватною ініціативою і були, як правило, початковими (див. Вечірні школи дорослих, Недільні школи ). Після Жовтневої революції 1917 створена державна система освіти дорослих. З 1918 стали відкриватися 1-, 2-річні пункти (лікпункти) і школи ліквідації неписьменності, що набули масового поширення після публікації декрету СНК(Рада Народних Комісарів) «Про ліквідацію неписьменності серед населення РРФСР» (1919). Вони призначалися переважно для трудящих 16—50 років і існували до кінця 1930-х рр.
В 1920—30-і рр. вчення тих, що оволоділи елементарною грамотою велося в школах малограмотних і Ш. ст підвищеного типа (перші давали початкову освіту, другі — 7-річне). Для підвищення загальнокультурного рівня робітників і селян і їх виробництв, кваліфікації діяли також робочі університети і селянські університети, загальноосвітні 1- і 2-річні курси для дорослих. З 1936 були створені Ш. ст двох типів — неповні середні загальноосвітні (на базі початкової школи) і середні загальноосвітні (на базі 7-річної школи). З 1937 відкривалися заочні неповні середні і середні загальноосвітні школи. З 1943 школами дорослих стали школи робочої молоді і школи сільської молоді, які в 1958 перейменовані у вечірні (змінні) середні загальноосвітні школи (див. Вечірнє утворення ). З 1962 в СРСР працюють також школи (класи) майстрів .
Літ.: Народна освіта в СРСР. Загальноосвітня школа. Сб. документів 1917¾1973 рр., М., 1974, гл.(глав) 8; Лойко Л. П., Школи дорослих підвищеного типа. Завдання, положення, робота, перспективи, М.— Л., 1926; Фільштінський А., Загальноосвітні школи дорослих робітників і селян, М.— Л., 1929.
