школа Чикаго в буржуазній політичній економії, напрям, виступаючий з позицій лібералізму. Ідейно-теоретичні погляди Ч. ш. стали складатися в 30-і рр. 20 ст, своє закінчене вираження доктрина Ч. ш. отримала в 60—70-і рр. Головні представники Ч. ш. — американські учені-економісти, що групуються переважно довкола університету Чикаго (Ф. Найт, Р. Саймонс, Л. Мінтс, М. Фрідмен, Дж. Вайнер, Ф. Кейген, Д. Мейзелман, Р. Селден, А. Шварц і ін.). Якнайповніше віддзеркалення теоретичні погляди і практичні рекомендації представників Ч. ш. знайшли в роботах Найта і особливо Фрідмена.
Прибічники Ч. ш. по багатьом питанням (форми і методи державного регулювання капіталістичної економіки, теорії грошей, попиту, ціноутворення, економічних циклів, зайнятості і ін.) займають антікейнсианськие позиції і виступають прибічниками неокласичного напряму в сучасній буржуазній політичній економії. Методологія Ч. ш. грунтується на принципах маржіналізма, апологетичній концепції граничної продуктивності чинників виробництва (див. Продуктивності теорії ), суб'єктивно-психологічної граничній корисності теорії .
Представники Ч. ш. оголошують помилковим положення Дж. М. Кейнса про нездатність капіталістичної економіки забезпечувати нормальний хід розширеного відтворення без втручання буржуазної держави в економічне життя. Ними висувається теза про той, що дестабілізує дії держави на розвиток капіталістичної економіки. Для представників Ч. ш. характерна ідеалізація стихійного ринкового механізму. Вони вважають, що лише в умовах системи приватної власності і вільного підприємництва досяжні раціональні форми господарювання і економічної ефективності.
Захист ринкового механізму і вільної конкуренції використовується Ч. ш. для різких нападок на робочий клас, вимоги якого про підвищенні заробітної плати розглядаються як обмеження вільної гри ринкових сил. Представники Ч. ш. не рахують безробіття однієї з головних соціально-економічних проблем сучасного капіталізму. Боротьба з соціально-економічними недугами капіталізму повинна, на їх думку, вестися за допомогою «автоматичних» механізмів стихійного ринку і вільної конкуренції.
Теоретики Ч. ш. виступають проти обмеження економічної експансії монополій. Їх практичні рекомендації направлені проти прогресивних ставок прибуткового обкладення, податків на корпорації і заощадження, державного контролю над цінами і т.п. Ч. ш. є виразником ідеології і інтересів найбільш консервативних кругів монополістичної і середньої буржуазії, одним з самих ревностних теоретичних захисників приватно-власницьких засад капіталізму.
Центральною проблемою представників Ч. ш. є теорія грошей. З середини 50-х рр. Фрідмен і його прибічники активно розвивають модернізований варіант кількісної теорії грошей (див. Гроші, розділ Буржуазні теорії грошей), що отримала назву монетаризм. Згідно цієї концепції, гроші грають ключову роль в економічному розвитку капіталістичного суспільства; кількісної зміни грошової маси спричиняють за собою зміни в інших сферах господарської діяльності. Так, услід за До. Вікселлем, І. Фішером і іншими буржуазними економістами представники Ч. ш. дають грошово-кредитне трактування економічних криз, заперечуючи їх як внутрішньо властиву капіталістичній економіці закономірність. Вони вважають, що циклічний розвиток капіталістичної економіки — результат порушень в грошово-кредитній сфері. По думці Фрідмена, руйнівна економічна криза 1929—33 міг би в США закінчитися до 1931, якби Федеральна резервна система США не пішла на зменшення грошової маси в обігу.
Важливе місце в теоретичній аргументації прибічників монетаризму відводиться концепції постійного доходу, яка передбачає існування постійного компонента споживчих витрат. Центральна ланка доктрини монетаризму — функція попиту на гроші, на основі якої робиться вивід про пропорційність між зростанням грошової маси і зміною рівня цін. Причини інфляції прибічники монетаризму бачать в надлишковій пропозиції грошей унаслідок дефіцитного фінансування по кейнсианським методах регулювання економіки.
Критикуючи їх, монетарісти вважають, що в регулюванні з боку держави має потребу лише показник зростання грошової маси в обігу. На думку Фрідмена, систематичне і рівномірне збільшення грошової маси в обігу на 3—5% в рік нібито забезпечить безперебійне функціонування капіталістичної економіки. Проте здійснення цій і інших рекомендацій Ч. ш. не може усунути циклічності розвитку капіталістичної економіки, обумовленої основним протиріччям капіталізму, — між суспільним характером виробництва і частнокапіталістічеськой формою привласнення.
Літ.: Селігмен Би., Основний перебіг сучасної економічної думки, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1968, гл.(глав) 7 § 5, 7; Бурачас А. І., Теорії попиту, М., 1970, гл.(глав) 3; Усоськин Ст М., Теорії грошей, М., 1976, гл.(глав) 3; Friedman М., The optimum quantity of money and other essays, Chi., 1969; його ж, Money and economic development. The norowitz lectures of 1972, N. Y., 1973.
