Шеллі (Shelley) Персі Біш (4.8.1792, Філд-Плейс, Суссекс, — 8.7.1822, заливши Спеція, похований в Римі), англійський поет. Син баронета. Вчився в аристократичній школі в Ітоне (1804—10), потім в Оксфордському університеті, звідки виключений за публікацію трактату «Необхідність атеїзму» (1811; спільно з Т. Дж. Хоггом). Одруження на дочці шинкаря (1811) довершило розрив Ш. з батьком. Соціально-політичні погляди Ш. склалися під дією ідей Великої французької революції, вигадувань французьких просвітителів 18 ст, Т. Пейна і особливо В. Годвіна, з яким Ш. познайомився в 1813. У 1812 в Ірландії брав участь в пропаганді політичного звільнення країни від Великобританії («Звернення до ірландського народу», «Декларація прав»). Бунтарські настрої властиві і першим літературним проїзв.(твір) Ш. — анонімно виданим «готичним романам» «Застроцци» (1810) і «Сент-Ервін» (1811), збірці віршів «Справжні вірші Віктора і Казіри» (1810, спільно з сестрою Елізабет), раннім політичним віршам. У 1814 знайомиться з дочкою Годвіна Мері, з якою зв'язує свою подальшу долю (див. Шеллі М.). Рятуючись від цькування і наклепу, з 1818 постійно жив в Італії. Загинув в морі під час шторму.
В першому значному поетичному творі, філософській поемі «Королева Маб» (1813), у формі середньовічних «бачень» викладено революційно-демократичне кредо Ш., багато в чому запозичене з «Дослідження про політичну справедливість» Годвіна. У 1818—22 створена більшість крупних творів поета: віршована повість «Розалінда і Олена» (1818, опубл.(опублікований) 1819), з її знищувальною критикою ідилічної патріархальної сім'ї; поема «Юліан і Маддало» (1818, опубл.(опублікований) у 1824), народжена в спорах з Дж. Г. Байроном про силу людського духу; романтична трагедія «Ченчи» (1819) з часів італійського середньовіччя, реабілітовуюча насильство в боротьбі з тираненням; поема «Маскарад анархії» (1819) — відгук на розстріл робочого мітингу в манчестері; драматична сатира «Цар Едіп, або Тіран-толстоног» (1820); лірична драма «Еллада» (1821), присвячена національно-визвольному повстанню в Греції; поема в пам'ять Дж. Китса «Адонаїс» (1821); поема «Торжество життя» (1822) і ін. Основна тема філософсько-алегоричної поеми «Повстання Ісламу» (1818; спочатку виданою під назвою «Лаон і Цитна», 1817) і революційно-ліричної драми «Звільнений Прометей» (1820) — боротьба деспотизму і свободи. Як і в «Королеві Маб», тут проголошується неминучість перемоги добра і справедливості, коли розквіт творчих сил природи і звільненої людини явить світу царство вічної краси і гармонії. Дух міфологічної античності пронизує такі філософські вірші Ш., як «Гімн Аполлону», «Гімн Панові», «Гімн Прозерпіни». Картини природи в Ш. поєднують тонкість спостережень з пантеїстичним її відчуттям. Ш.-атеист вірить в якогось Духу Природи; все суще для нього живо («Аретуза», 1820; «Філософія любові», 1819, і ін.). Політичне звільнення людства мислиться і як подолання зла в природі («Ода Західному Ветру»). Душа поета злиться з природою, що вічно оновлюється, романтично перетворює буття («Хмара», «Рядки, написані серед Енганейських горбів»). Людяна і світла любовна лірика Ш. («Весільна пісня», «До Джейн»), хоча незрідка в ній звучить скорботна, трагічна нота («Скарга», «До ночі», «Мімоза»). Стихійно близький ідеям соціалізму, «геніальний пророк», за визначенням Ф. Енгельса, Ш. залишив немало бойових, агітаційних віршів (наприклад, «Людям Англії», 1819). Суспільне призначення літератури, місія революційного поета — центральна проблема естетичного трактату Ш. «Захист поезії» (1822, опубл.(опублікований) 1840).
Яскрава уява, музичність вірша, багатство ритміки повідомляють неповторна своєрідність поезії Ш. Огромно її вплив на поезію країн англійської мови і світову. Його твори переведені на багато мов у тому числі на російський.
Соч.: The complete works, v. 1—10, N. Y., 1965; The letters, v. 1—2, Oxf., 1964; Note books, v. 1—3, N. Y., 1968; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Повне собр. соч.(вигадування), пер.(переведення) До. Д. Бальмонта, т. 1—3, СП(Збори постанов) Би, 1903—07; Ізбр. вірші, М., 1937; Лірика, М., 1957; Вибране, М., 1962; Листи. Статті. Фрагменти, М., 1972.
Літ.: Історія англійської літератури, т. 2, в, 1, М., 1953; Неупокоєва І., Революційний романтизм Шеллі, М., 1959; Моруа А., Аріель. Роман з життя Шеллі і Байрона, Л.— М., 1925; Никольськая Л. І., Шеллі в Росії, Смоленськ, 1972; Trelawny Е. J., Recollection of the last days of Shelley and Byron, L., 1931; Peck W. Е., Shelley, v. 1—2, Boston — N. Y., 1927; Spender S., Shelley, L., 1952: King-hele D., Shelley: his thought and work, L.—N. Y., 1962; Mcniece G., Shelley and the revolutionary idea, Camb. (Mass.) 1969; Chernaik J., The lyrics of Shelley'' Cleveland — L., 1972.
