Чичерін Борис Миколайович [26.5(7.6) .1828, Тамбов, — 3(16) .2.1904, с. Караул Тамбовської губернії], російський філософ, історик, публіцист і громадський діяч. З дворян. Закінчив юридичний факультет Московського університету (1849), учень Т. Н. Грановського. У 1853 захистив магістерську дисертацію «Обласні установи Росії в XVII в.» (опубл. 1856), залишений при університеті, з 1861 — професор кафедри російського права. У 1866 захистив в якості докторській дисертації книгу «Про народне представництво» (1866). У 1868 разом з групою професорів вийшов у відставку на знак протесту проти порушення університетського статуту, жил в с. Караул, вів наукову роботу, брав участь в діяльності земства. У 1882—83 московський міський голова, звільнений у відставку по наказу імператора Олександра III за мову на коронації, в якій цар помилково угледів натяк на вимогу конституції.
З середини 1850-х рр. Ч. — один з лідерів ліберально-західницького крила в російському суспільному русі. Написане Ч. і До. Д. Кавеліним «Лист до видавця» (опубл. у «Голосах з Росії», т. 1) з'явився першим друкарським програмним документом російського лібералізму. У вересні 1858 Ч. їздив до Лондона для переговорів з А. І. Герценом про зміну напряму пропаганди Вольній російській друкарні . Спроба Ч. схилити Герцена до поступок лібералам закінчилася повним розривом, який став етапом розмежування лібералізму і демократії в російській суспільній думці 2-ої половини 19 ст Ч. характеризував селянську реформу 1861 як «кращий пам'ятник російського законодавства», різко негативно віднісся до діяльності революційних демократів, восени 1861 виступив проти студентського руху, підтримував реакційну політику уряду відносно Польщі і Польського повстання 1863—64. Сформульований Ч. політичний принцип «ліберальні заходи і сильна влада» зустрів підтримку в урядових кругах. У своїх вигадуваннях Ч. розвивав ідею поступового переходу шляхом реформ від самодержавства до конституційної монархії яку він вважав ідеальною для Росії формою держави. Ч. — видний теоретик т.з. державної школи в російській історіографії, творець теорії «закріпачення і розкріпачення станів», згідно якої уряд в 16—17 вв.(століття) створило стани і підпорядкувало їх собі в загальнодержавних інтересах; згодом, коли в ході історичного розвитку нужда в «насильницькій довічній службі станів» відпала, воно нібито почало їх розкріпачувати. Ця концепція з'явилася теоретичним обгрунтуванням буржуазно-дворянського лібералізму, в основі якого лежала ідея реформ «зверху». В області філософії Ч. — найбільший представник правого гегельянства в Росії. Останніми роками життя Ч. написав ряд робіт по природних науках (хімії, зоології, накреслювальній геометрії). «Спогади» Ч. (ч. 1—4, М., 1929—34) — коштовне джерело по історії суспільного життя і руху 2-ої половини 19 ст
Соч.: Історія політичних учень, ч. 1—5, М., 1869—1902; Власність і держава, ч. 1—2, М., 1882—83; Курс державної науки, ч. 1—3, М., 1894—98; Філософія права, М., 1900; Питання філософії, М., 1904; Система хімічних елементів..., М., 1911.
Літ.: Китаєв Ст А., Від фронди до охранітельству, М., 1972: Зорькин Ст Д., З історії буржуазно-ліберальної політичної думки Росії 2-ої половини XIX — початки XX ст (Би. Н. Чичерін), М., 1975; Гульбінський І., Би. Н. Чичерін. Біобібліографіч. нарис, М., 1914; Порох І. Ст, Полеміка Герцена з Чичеріним і відгуком на неї в «Сучаснику», в кн.: Історіографічна збірка № 2, [Саратов], 1965.
