Гегельянство , позначення ідеалістичних філософських течій, що виходили з учення Р. Гегеля і що розвивали його ідеї. Виникло в Германії в 30—40-х рр. 19 ст У спорах по релігійних питаннях усередині гегелівської школи виділилося декілька напрямів. Т. н. правогегельянство трактувало Гегеля у дусі релігійної ортодоксії (До. Гешель, Р. Хинріхс, Р. Габлер) розглядаючи його філософську систему як раціональну форму богослів'я. Опозиційне ліве Р., або младогегельянство (А. Руге, Би. Бауер, Л. Фейербах і ін.), підкреслювало вирішальну роль особового, суб'єктивного чинника в історії (протиставляючи його гегелівському усесвітньому духу). Проміжне положення займало «ортодоксальне» Р., прагнуче зберегти учення Р. в його «чистоті» (До. Міхелет, К. Розенкранц і ін.). Критика младогегельянства була дана в роботах К. Маркса і Ф. Енгельса «Святе сімейство» (1844) і «Німецька ідеологія» (1845—46). По шляху подолання младогегельянства пішли Г. Гейне в Германії, А. І. Герцен і В. Г. Белінський в Росії. Подальший розвиток Р. вийшов за межі власний гегелівської школи. Відродження інтересу до Гегелю в буржуазній філософії 2-ої половини 19 — почала 20 вв.(століття) викликало появу в різних країнах багатообразних течій т.з. неогегельянства .
