Чжу Сі, Чжу-цзи (1130—1200), китайський філософ, історик, коментатор класичних книг; найвидніший представник неоконфуцианства . Написав понад 20 наукових трактатів, у тому числі по юриспруденції, військовій справі, астрономії, географії. Будучи в 1179—83 начальник області Нанькан (провінції Цзянси), Ч. С. створив широко відому тоді в Китаї школу Бай-лу дун («Печера білого оленя»). Ч. С. узагальнив основні ідеї конфуціанських мислителів — від Конфуція до Чжоу дми-і,Чжан Цзая і братів Чен І і Чен Хао . В працях Ч. С. розвивається дуалістична концепція двох взаємозв'язаних і нероздільних початків: ідеального «чи» («закон», «принцип», «правило») —, передування всьому і що підноситься над всім, і матеріального — «ци» («речовина», «матеріальна сила»). «Лі» потребує прикріплення до певної «ци» і в той же час необхідний для «ци» як закон його існування. Обидва ці початки з'єднуються в безформному «тай-цзі» («великій межі», «великому праначале»), який існує у всіх речах, узятих як ціле, і в кожній окремо, і який як вищий принцип об'єднує принципи, дійсні і можливі, всіх речей і істот. Неоконфуцианський синтез Ч. С. став домінуючою течією в подальшій китайській філософії, зробивши сильний вплив і на розвиток філософської думки в Кореї і Японії. Відібране і прокоментоване Ч. С. конфуціанське «Четверокніжіє» («Си шу») було головним предметом державним іспитів в Китаї з 14 ст до початку 20 ст Ч. С. — автор історичного праці «Тун цзянь ган му» («Головні засади загального зеркала») — нової версії відомого твору Сима Гуана «Цзи чжі тун цзянь» («Загальне зеркало, управлінню що допомагає»).
Літ.: Конрад Н. І., Філософія китайського Відродження. (Про Сунськой школі), у його кн.: Захід і Схід, 2 видавництва, М., 1972; Bruce J. P., Chu Hsi and his masters, L., 1923; Chan Wing-tsit, A source book in Chinese philosophy, Princeton, 1963; Forke A., Geschichte der neueren chinesischen Philosophie, Hamb., 1938.
