Чернишевський Микола Гаврилович [12(24) .7.1828, Саратов, — 17(29) .10.1889, там же], російський революціонер і мислитель, письменник, економіст, філософ. Народився в сім'ї священика. Вчився в Саратовській духовній семінарії (1842—45), закінчив історико-філологічне відділення Петербурзького університету (1850). Світогляд Ч. в основному склалося в студентські роки під впливом російської крепостнічеськой дійсності і подій революцій 1848—49 в Європі. На формування його поглядів надали дію класики німецької філософії, англійської політичної економії, французького утопічного соціалізму (Р. Гегель, Л. Фейєрбах, Д. Рікардо, Ш. Фурье і ін.) і особливо вигадування В. Г. Белінського і А. І. Герцена. До часу закінчення університету Ч. — переконаний демократ, революціонер, соціаліст і матеріаліст. У 1851—53 Ч. викладав російську мову і літературу в Саратовській гімназії, відверто висловлюючи гімназистам свої переконання (багато його учнів згодом стали революціонерами). У 1853 переїхав до Петербургу і почав співробітничати в «Вітчизняних записках», потім в «Сучаснику», де незабаром зайняв керівне положення.
Основою світогляду Ч. був антропологічний принцип (див. Антропологізм ). Виходячи із загальних понять про «натуру людини», про його прагнення до «власної користі», Ч. зробив революційні виводи про необхідність зміни соціальних стосунків і форми власності. По думці Ч., послідовно проведений антропологічний принцип збігається з принципами соціалізму.
Стоячи на позиціях антропологічного матеріалізму, Ч. вважав себе учнем Фейєрбаха, якого називав батьком нової філософії. Ученням Фейєрбаха, на його думку «... завершився розвиток німецької філософії, яка, тепер вперше досягнувши позитивних рішень, скинула свою колишню схоластичну форму метафізичної трансцендентної і, визнавши тотожність своїх результатів з ученням природних наук, злилася із загальною теорією природознавства і антропологією)» (Полн. собр. соч.(вигадування), т. 3, 1947, с. 179). Розвиваючи учення Фейєрбаха, він висував критерієм істинності практику «... цей непорушний пробний камінь всякої теорії...» (там же, т. 2, 1949, с. 102). Ч. протиставляв діалектичний метод абстрактному метафізичному мисленню, усвідомлював класовий і партійний характер політичних теорій і філософських учень.
В 1855 Ч. захистив магістерську дисертацію «Естетичні стосунки мистецтва до дійсності», яка поклала початок розробці матеріалістичної естетики в Росії. Піддавши критиці гегелівську естетику, він затверджував соціальну обумовленість естетичного ідеалу і сформулював тезу «прекрасне є життя» (див. там же, т. 2, с. 10). Сфера мистецтва, по Ч., не обмежується прекрасним: «загальноцікаве в житті — ось вміст мистецтва» (там же, с. 82). Мета мистецтва — відтворення життя, її пояснення, «вирок про явища її»; мистецтво має бути «підручником життя» (див. там же, с. 90, 85, 87). Естетичне учення Ч. завдавало сильного удару аполітичної теорії «мистецтва для мистецтва». При цьому естетичні питання для Ч. були лише «полемо битви», його дисертація проголошувала принципи нового, революційного напряму.
Журналістська діяльність Ч. була присвячена завданням боротьби проти царизму і кріпацтва. «... Він умів, — писав Ст І. Ленін, — впливати на всі політичні події його епохи в революційному дусі, проводячи — через перепони і рогатки цензури — ідею селянської революції, ідею боротьби мас за скидання всіх старих властей» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 20, с. 175). У 1855—57 Ч. виступав переважно з історико-літературними і літературно-критичними статтями, відстоюючи реалістичний напрям в літературі, пропагуючи служіння літератури інтересам народу. Він досліджував історію російської журналістики і суспільної думки кінця 20— 40-х рр. 19 ст («Нариси гогольовського періоду російської літератури», 1855—56), розвиваючи традиції демократичної критики Белінського. Аналізуючи «з пристосовуванням до наших домашніх обставин» епоху Освіти в Германії («Лессинг. Його час, його життя і діяльність», 1857), Ч. з'ясовував історичні умови, в яких література може стати «... головною двігательніцею історичного розвитку...» (Полн. собр. соч.(вигадування), т. 4, 1948, с. 7). Ч. високо оцінював А. С. Пушкина і особливо Н. Ст Гоголя: кращим сучасним поетом вважав Н. А. Некрасова.
З кінця 1857 Ч., передавши відділ критики Н. А. Добролюбову, зосередив всю свою увагу на економічних і політичних питаннях. Включившись в журнальну кампанію по обговоренню умов майбутньої селянської реформи, Ч. у статтях «Про нові умови сільського побуту» (1858), «Про способи викупу кріпосних селян» (1858), чи «Важкий викуп землі?» (1859), «Пристрій побуту поміщицьких селян» (1859) і ін. піддав критиці ліберально-дворянські проекти реформи, протиставляючи їм революційно-демократичне рішення селянського питання. Він виступав за ліквідацію поміщицької власності на землю без жодного викупу. У грудні 1858, остаточно переконавшись в нездатності уряду задовільно вирішити селянське питання, він запобігав про небачене розорення селянських мас і закликав до революційного зриву реформи.
Долаючи антропологізм, Ч. наближався до матеріалістичного розуміння історії. Він неодноразово підкреслював, що «... розумовий розвиток, як політичне і всяке інше, залежить від обставин економічного життя...» (там же, т. 10, 1951, с. 441).
Для обгрунтування своєї політичної програми Ч. вивчав економічні теорії і, по словах До. Маркса «... майстрово показав... банкротство буржуазної політичної економії...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 17). У дослідженнях «Економічна діяльність і законодавство» (1859), «Капітал і праця» (1860), «Примітки до „Підстав політичної економії” Д. С. Мілля» (1860), «Нариси політичної економії (по Міллю)» (1861) і ін. Ч. розкрив класовий характер буржуазної політекономії і протиставив їй власну економічну «теорію трудящих», яка доводить «... необхідність замененія нинішнього економічного пристрою комуністичним...» (Полн. собр. соч.(вигадування), т. 9, 1949, с. 262). Економічна теорія Ч. з'явилася вершиною домарксистської економічної думки. Ч. відкидав неминучість експлуатації і стверджував що економічні форми (рабство, феодалізм, капіталізм) скороминущі. Критерієм переваги однієї форми над іншою він рахував здібність до забезпечення зростання продуктивності суспільної праці. З цієї позиції він з винятковою глибиною критикував кріпацтво. Визнаючи відносну прогресивність капіталізму, Ч. критикував його за анархію виробництва, за конкуренцію, кризи, експлуатацію трудящих, за нездатність забезпечити максимально можливу продуктивність суспільної праці. Перехід до соціалізму він вважав історичною необхідністю, обумовленою всім розвитком людства. При соціалізмі «... окремі класи найнятих робітників і наймачів праці зникнуть, замінившись одним класом людей, які будуть працівниками і господарями разом» (там же, с. 487).
Ч. бачив, що економіка Росії вже почала підкорятися дії законів капіталізму, але помилково вважав, що Росія зможе уникнути «виразки пролетаріатства», т.к. вопрос про «характер змін в російському економічному побуті» ще не вирішений. У статтях «Про поземельну власність» (1857), «Критика філософських упереджень проти громадського володіння» (1858), «Забобон і правила логіки» (1859) і ін. Ч. висунув і обгрунтував ідею можливості для Росії минути капіталістичну стадію розвитку і через селянську общину перейти до соціалізму. Ця можливість, на думку Ч., відкриється в результаті селянській революції. На відміну від Герцена, що вважав, що соціалістичних буд в Росії розвинуться з патріархальної селянської общини самостійно, Ч. вважав неодмінною заставою цього розвитку сприяння індустріально розвинених країн. Ця ідея, що стала реальністю для відсталих країн з перемогою Жовтневої соціалістичної революції в Росії, в тих історичних умовах була утопічною. Поряд з Герценом Ч. — один з родоначальників народництва .
До початку 1859 Ч. став загальновизнаним вождем, а «Сучасник», що очолювався ним, — бойовим органом революційної демократії. Переконаний в неминучості близького народного обурення, Ч. орієнтувався на селянську революцію, розробляв політичну програму революційної демократії. У серії статей по історії Франції, аналізуючи революційні події, він прагнув розкрити провідну роль народних мас, їх зацікавленість в корінних економічних змінах. У статті «Російська людина на rendez-vous» (1858), написаній по приводу повісті І. С. Тургенева «Ася», Ч. показував практичне безсилля російського лібералізму. У щомісячних оглядах міжнародного життя — «Політика» (1859—62) Ч. спирався на історичний досвід Західної Європи для освітлення наболілих питань російського життя і вказівки доріг до їх дозволу.
В статті «Антропологічний принцип у філософії» (1860), систематизуючи свої філософські погляди, Ч. виклав етичну теорію «розумного егоїзму». Етика Ч. не відриває особистий інтерес від суспільного: «розумний егоїзм» — це вільне підпорядкування особистої вигоди загальній справі, від успіху якого виграє кінець кінцем і особистий інтерес індивіда. У «Передмові до нинішніх австрійських справ» (лютий 1861) Ч. безпосередньо відгукнувся на селянську реформу, проводячи думку про те, що абсолютизм не може допустити знищення феодальних установ і встановлення політичної свободи. Одночасно Ч. очолив вузьку групу однодумців, що вирішили поводитися з відозвами до різних груп населення. У написаній їм прокламації «Панським селянам від їх доброзичливців уклін...» (узята при арешті нелегальної друкарні) він викривав грабіжницький характер селянської реформи, застерігав поміщицьких селян від стихійних розрізнених виступів і закликав їх готуватися до загального повстання по сигналу революціонерів. Влітку 1861 — навесні 1862 Ч. був ідейним натхненником і радником революційної організації «Земля і воля». У «Листах без адреси» (лютий 1862, опубліковані за кордоном в 1874) він висунув перед царем альтернативу: відмова від самодержавства або народна революція.
Опасаючись зростаючого впливу Ч., царський уряд насильницький перервав його діяльність. Услід за забороною «Сучасника» на 8 місяців, 7 липня 1862 Ч. (з вересня що 1861 знаходився під таємним наглядом поліції) був арештований і поміщений в Алексєєвський равелін фортеці Петропавловськой. Приводом для арешту послужив перехоплений поліцією лист Герцена до Н. А. Серно-Соловьевічу, в якому згадувалося ім'я Ч. у зв'язку з пропозицією видавати заборонений «Сучасник» в Лондоні. У одиночному висновку, позбавлений можливості займатися поточною журналістикою, Ч. звернувся до художньої літературі. У романі «Що робити?» (1862—63) Ч. описав життя нових людей — «розумних егоїстів», які живуть своєю працею, по-новому владнують родинне життя, ведуть практичну пропаганду ідей соціалізму; створив образи Рахметова — першого в російській літературі професійного революціонера і Віри Павлівни — передової російської жінки, що присвятила себе суспільно корисній праці; пропагував ідеї жіночого рівноправ'я і артільного виробництва. Роман, що передрікав перемогу народної революції і що малював картини грядущого суспільства, з'явився синтезом соціально-політичних, філософських і етичних переконань Ч. і давав практичну програму діяльності передової молоді. Надрукований через недогляд цензури в «Сучаснику» (1863), роман зробив великий вплив на російське суспільство і сприяв вихованню багатьох революціонерів. У Петропавловськой фортеці Ч. написав також повість «Алферьев» (1863), «Повести в повести» (1863—64), «Дрібні розповіді» (1864) і ін. У 1864, не дивлячись на відсутність доказів і блискучий самозахист, Ч. за допомогою фальшивок і провокації був визнаний винним «у вживанні заходів до скинення існуючого порядку управління» і засуджений на 7 років каторги і вічне поселення в Сибіру. Після обряду цивільної страти на Митнінськой площі (19 травня 1864) Ч. був відправлений до каторги (Кадайський копальня; у 1866 переведений в Александровський завод) Нерчинськую, а в 1871 після від'їзду терміну каторжних робіт поселений у Вілюйськом острозі. На каторзі він написав роман «Пролог» (1867—69; 1-я частина опублікована в 1877 за кордоном), що містив автобіографічні межі і що малював картину суспільної боротьби напередодні селянської реформи. З інших сибірських творів Ч. збереглися (не повністю) роман «Відблиски сяяння», повість «Історія однієї дівчини», п'єса «Майстриня варити кашу» і ін. У цих творах Ч. намагався свої революційні погляди вдягнутися у форму бесід «як би про сторонніх предметах».
Російські революціонери робили сміливі спроби вирвати Ч. з сибірської ізоляції (Г. А. Лопатін в 1871, І. Н. Мишкин в 1875). У 1881 Виконком «Народної волі» в переговорах з «Священною дружиною» висував звільнення Ч. першою умовою припинення терору. Лише у 1883 Ч. був переведений до Астрахані під нагляд поліції, а в червні 1889 отримав дозвіл жити на батьківщині.
В Астрахані і Саратові Ч. написав філософську роботу «Характер людського знання», спогади про Добролюбове, Некрасове і ін., підготував «Матеріали для біографії Н. А. Добролюбова» (видавництво 1890), перевів 11 1 / 2 тт. «Загальної історії» Р. Вебера, супроводжує переведення своїми статтями і коментарями. Вигадування Ч. залишалися забороненими в Росії аж до Революциі 1905—07.
К. Маркс і Ф. Енгельс вивчали вигадування Ч. і називали його «... великим російським ученим і критиком...», «... соціалістичним Лессингом...» (Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 18 і т. 18, с. 522). В. І. Ленін вважав, що Ч. «... зробив величезний крок вперед проти Герцена. Чернишевський був набагато більш послідовним і бойовим демократом. Від його вигадувань віє духом класової боротьби» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 25, с. 94). Ч. ближче за інших мислителів домарксистського періоду підійшов до наукового соціалізму. Через відсталість російського життя він не зміг піднятися до діалектичного матеріалізму Маркса і Енгельса, але, за словами Леніна, він — «... єдиний дійсно великий російський письменник, який зумів з 50-х років аж до 88-го року залишитися на рівні цілісного філософського матеріалізму...» (там же, т. 18, с. 384).
Твори Ч. і сама подоба революціонера, стійкого в своїх переконаннях і вчинках, сприяли вихованню багатьох поколінь російських передових людей. Він надав великий вплив на розвиток культури і суспільної думки російського і інших народів СРСР.
Соч.: Полн. собр. соч.(вигадування), т, 1—16, М., 1939¾53; Собр. соч.(вигадування), т. 1¾5, М., 1974; Ізбр. економіч. твори, т. 1—3, М., 1948— 1949; Ізбр. філософські соч.(вигадування), т. 1—3, М., 1950—51; Естетика, М., 1958; Що робити? З розповідей про нових людей, Л., 1975.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво (див. Довідковий том, ч. 2, с. 484); Н. Г. Чернишевський в спогадах сучасників, т. 1—2, [Саратов], 1958—59; Справа Чернишевського. Сб. документів, Саратов, 1968; Н. Р. Чернишевський. Статті, дослідження, матеріали, т. 1—7, [Саратов], 1958—75; Чернишевськая Н. М., Літопис життя і діяльності Н. Р. Чернишевського. 1828—1889, М., 1953; Плеханов Р. Ст, Ізбр. філософські твори, т. 4, М., 1958; Стеклов Ю. М., Н. Р. Чернишевський, Його життя і діяльність, 2 видавництва, т. 1—2, М-код.—Л., 1928; Луначарський А. Ст, Статті про Чернишевськом, М., 1958; Богословський Н. Ст, Н. Р. Чернишевський, 1828—1889, 2 видавництва, М., 1957; Історія російської економічної думки, т. 1, ч. 2, М., 1958, с. 592—786; Бурсов Би. І., Майстерність Чернишевського-крітіка [Л.], 1959; Нариси історії історичної науки в СРСР, т. 2, М., 1960, с. 7— 65; Рюріков Би. С., Н. Р. Чернишевський, М., 1961; Лебедев А. А., Герої Чернишевського, М., 1962; Порох І. Ст, Герцен і Чернишевський, Саратов, 1963; Покусаєв Е. І., Н. Р. Чернишевський, 4 видавництва, Саратов, 1967; Історія філософії в СРСР, т. 3, М., 1968, с. 29—100; Козьмін Би. П., Література і історія, М., 1969; Водолазів Р. Р., Від Чернишевського до Плеханову, М., 1969; Ськафтимов А. П., Етичні шукання російських письменників, М., 1972; Пантін І. До., Соціалістична думка в Росії: перехід від утопії до науки, М., 1973; Солов'їв Р. А., Естетичні переконання Чернишевського і Добролюбова, М., 1974; Володін А. І., Карякин Ю. Ф., Плімак Е. Р., Чернишевський або Нечаєв? Про справжню і уявну революційність у визвольному русі Росії 50-60-х рр. XIX ст, М., 1976; Тамарченко Р. Е., Чернишевський — романіст, Л., 1976; Історія російської літератури XIX ст Бібліографіч. покажчик, М-код.—Л., 1962, с. 773—91; Н. Р. Чернишевський. Покажчик літератури. 1960—1970, Саратов, 1976.
