Цукровий очерет (Saccharum), рід багатолітніх цукроносних рослин сімейства злаків. Стебло прямої високий (до 6 м-код ) . Мітелка велика, мягкоопушенная, з членистими гілочками. Колоски оточені довгими волосками, парні, з однією обох статей квіткою (2-ою зредукований до лусочки). Відомо 5 видів: С. т. благородний (S. officinarum, мал. ) — в дикому стані не зустрічається, в культурі в тропічних країнах (в основному гібриди з ін. видами); С. т. Барбера (S. barberi) — напівкультурний, поліморфний вигляд, поширений в субтропіках Індії; С. т. дикий (S. spontaneum) — дикорослий, поліморфний вигляд, займає величезний ареал — Південно-східна Азія, Індостан, Північна Африка, Середня Азія (заросли в заплавах Сирдарьї, Амударьі і інших річок), витримує морози до 30 °С; С. т. китайський (S. sinense) — в культурі і дикорослий в Північній. Індії, Південному Китаї, Японії; С. т. велетенський, або полінезійський (S. robustum), — дикорослий в Новій Гвінеї.
Розмножують С. т. держаками. Плантації дають 3—5 і більш за збори технічних стебел, в клітках паренхіми яких міститься до 20% цукру (у стеблах диких видів 2—10%). З меляси готують ром. Відходи використовують в будівництві і на паливо. Батьківщиною С. т. рахують Південно-східну Азію. У Індії він відомий в культурі за 3000 років до н.е.(наша ера), в країнах Близького Сходу, Середземномор'я, в Китаї його сталі обробляти в 6 ст н.е.(наша ера) В 15 ст завезений на Азорські і Канарські острови, пізніше з Іспанії — на Кубу і до Мексики. Світова площа плантацій С. т. (млн. га ) : 6,6 в 1948—52, 9,6 в 1961—65, 10,8 (найбільші — 2,4 в Індії, 1,75 в Бразилії, 1,0 на Кубі) в 1972. Середній урожай стебел 400—500 ц с 1 га (на дослідних ділянках до 2000 ц ) .
В СРСР С. т. як однорічну культуру вирощують у Вахшськой долині (Таджицька РСР) і Сурхандарьінськой області (Узбецька РСР). Стебла садять (укладають в борозни) в лютому — березні, урожай (450—500 до 800 ц з 1 га ) прибирають в жовтні. Цукристість стебел 8—10%. Використовують С. т. для виробництва рому.
Літ.: Поляруш Е. І., Цукровий очерет і його культура на півдні Середньої Азії, [Душанбе], 1959; Устіменко Р. Ст, Белюченко І. С., Тропічні просапні культури, М., 1966; Жуковський П. М., Культурні рослини і їх родичі, 3 видавництва, Л., 1971.
