Цитостатічеськие засоби (від цито... і греч.(грецький) statikós — здатний зупиняти, зупиняючий), різні по хімічній структурі лікарські речовини, блокуючі ділення клітин. Механізми придушення певних етапів клітинного ділення цими препаратами різні. Так, алкилірующие засоби (наприклад, ембіхин, циклофосфан) безпосередньо взаємодіють з ДНК(дезоксирибонуклеїнова кислота); антіметаболіти пригнічують обмін речовин в клітині, вступаючи в конкуренцію з нормальними метаболітамі-попередникамі нуклеїнових кислот (антагоністи фолієвой кислоти — Метотрексат; пуринів — 6-меркаптопурин, тіогуанін; пірімідінов — 5-фторурацил, цитозін-арабінозід). Деякі протипухлинні антибіотики (наприклад, хрізомаллін, рубоміцин) блокують синтез нуклеїнових кислот, а алкалоїди рослинного походження (наприклад, вінкрістін) — розбіжність хромосом при діленні клітин. Кінцевий ефект Ц. с. — виборче придушення кліток, що діляться, — багато в чому схожий з біологічною дією іонізуючих випромінюванні, хоча механізми їх цитостатічеського впливу різні. Багато Ц. с. здатні переважно пригнічувати пухлинне зростання або пригноблювати розмноження нормальних кліток певних тканин. Наприклад, мієлосан здатний пригноблювати родоначальні кровотворні клітини кісткового мозку, але майже не впливає на лімфатичні клітки і клітки кишкового епітелію, а циклофосфан пригноблює лімфатичні клітки. Тому саме циклофосфан використовують як засіб придушення імунних реакцій, а мієлосан ефективний в лікуванні деяких пухлин, що виникли з кістковомозкових кровотворних кліток (наприклад, хронічного міслолейкоза).
Здатність Ц. с. пригнічувати розмноження кліток використовується переважно в хіміотерапії злоякісних пухлин (див. Протипухлинні засоби ) . Оскільки злоякісні пухлини містять набори різних кліток (з неоднаковими швидкостями розмноження, особливостями обміну), часто проводять одночасне лікування декількома Ц. с., що перешкоджає рецидивам пухлини, які обумовлені розмноженням стійких до визначеного препарату кліток. Вживання комбінацій Ц, с. дозволило добитися збільшення тривалості життя (аж до випадків практичного одужання) хворих лімфогранулематозом, гострим лімфобластним лейкозом дітей, хоріонепітеліомой і деякими ін. видами пухлин.
Деякі Ц. с. використовують як імунодепресанти — для придушення реакцій імунітету при аутоіммунних захворюваннях, викликаних появою антитіл до власних тканин організму, і при пересадці органів (див. Трансплантація ) , коли необхідно подавити вироблення антитіл до тканин пересаджуваного органу. Цей ефект Ц. с. обумовлений зупинкою ділення відповідних (т.з. імунокомпетентних) лімфатичних клітин. Дія великих доз Ц. с. приводить до т.з. цитостатічеськой хворобі, яка характеризується пригнобленням кровотворення, поразкою шлунково-кишкового тракту, кліток шкіри, печінки. Це обмежує лікувальні дози Ц. с., зокрема при лікуванні пухлин.
Літ.: Петров Р. Ст, Манько Ст М., Іммунодепрессори. (Довідник), М., 1971; Сигидін Я. А., Механізми лікувальної дії антиревматичних засобів, М., 1972; Нове в гематології, під ред. А. І. Воробйова і Ю. І. Лоріє, М., 1974: Машковський М. Д., Лікарські засоби, 7 видавництво, т. 2, М., 1972.
