Цитолізини, цитотоксини, антитіла, що викликають розчинення різних кліток організму (еритроцитів — гемолізіни, лейкоцитів — лейколізини, сперматозоїдів — сперматолізіни і т.д.) і бактерій (бактеріолізини). Дія Ц. пов'язано з частковим руйнуванням клітинної мембрани і виходом вмісту клітки в довкілля. Ц. вперше виявлені в 1898 французьким ученим Ж. Борде в сироватках тварин після повторних введень ним чужорідних еритроцитів. Ц. людини відносяться до імуноглобулінів класів М-коду і G (точніше lgm, lgg 2 і lgg 3 ). Цитолітична дія Ц. виявляється лише у присутності комплементу . При реакції цитолізу активні центри Ц. зв'язуються з поверхневою мембраною клітки, відбувається зміна конформації молекули антитіла і його особливий рецептор взаємодіє з першим компонентом комплементу. Для руйнування клітинної мембрани і подальшого «розчинення» клітки (виходу її вмісту в навколишній розчин) необхідна участь всіх 9 компонентів комплементу. Ц. грають певну роль в інфекційному, трансплантаційному і протипухлинному імунітеті, в патогенезі деяких захворювань, наприклад гемолітичній анемії. Ц. до лімфоцитів людини — початок антілімфоцитарного глобуліну, що діє, і антиретикулярною цитотоксичної сироватки — препаратів, використовуваних в медицині. Імунний цитоліз лежить в основі реакції скріплення комплементу, зокрема реакції Вассермана при сифілісі. Окрім специфічних цитотоксичних антитіл, клітки імунної системи — лімфоцити і макрофаги, взаємодіючи з антигеном, можуть виділяти неспецифічні цитотоксичні чинники: білки з молекулярною масою 80 000 — 160 000, називаються лімфотоксинамі, токсичні фосфоліпіди і лізосомальні гідролази. Ці речовини беруть участь в реакції клітинного імунітету.
В ширшому розумінні термін «Ц.» застосуємо до будь-яких ін. речовинам, розчинювальним клітки.
Літ.: Кульберг А. Я., Імуноглобуліни як біологічні регулювальники, М., 1975; Waksman Ст Н., Namba Y., On soluble mediators of immunologic regulation, «Cellular Immunology», 1976, v. 21 № 1.
