Цивільне процесуальне право, галузь права, що встановлює порядок розгляду і дозволу судом цивільних справ, а також порядок виконання постанов судів і деяких ін. органів. Норми Г. п. п. регламентують діяльність суду і судового виконавця, дії позивача, відповідача, прокурора, свідків і всіх останніх учасників процесу,
Радянське Р. п. п. встановлює найбільш ефективні дороги досягнення об'єктивної істини у будь-якій справі і гарантує успішне виконання завдань цивільного судочинства: охорону суспільного і державного пристрою СРСР, соціалістичної системи господарства і социалістічеськой власності, захист прав і охраняємих законом інтересів громадян і організацій, зміцнення радянської законності, запобігання правопорушенням виховання людей у дусі комуністичної свідомості. Норми Г. п. п. містяться в різних законодавчих актах. Основні принципи судочинства закріплені в 9-ій главі Конституції СРСР. Основи цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік 1961 (набрали чинності 1 травня 1962) відтворюють і розвивають конституційні початки цивільного процесу і формулюють такі його найважливіші принципи, як рівноправ'я сторін, диспозитивність, змагальність безпосередність, усність, безперервність. Основи закріплюють головні межі багатьох інститутів цивільного процесу і найбільш істотні конкретні правила судочинства, забезпечуючи тим самим єдність всього процесуального права.
Цивільні процесуальні кодекси (ГПК), що існують в кожній союзній республіці, є головним нормативним актом яким керуються суди. Норми, що стосуються порядку розгляду цивільних справ, містяться в окремих законах, указах, постановах органів державної влади і управління, в міжнародних договорах і угодах (наприклад, в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961, в Положенні про Верховний Суд СРСР 1957, в Положенні про прокурорський нагляд в СРСР 1955, в кодексах по окремих галузях права — в ГК(Цивільний кодекс), в КЗоТ(Кодекс законів про працю) і т. д.).
Р. п. п. в СРСР регулює не лише порядок вирішення суперечок про право цивільному, але і юридичних конфліктів, витікаючих з родинних, трудових, колгоспних правовідносин. По общим правилам цивільного судочинства (за окремими вилученнями) дозволяються також підвідомчі органам юстиції справи, що виникають з адміністративно-правових стосунків (наприклад, скарги на неправильності у списках виборців, на неправильне накладення штрафів, стягнення недоїмок по податках і ін.), і справи особливого виробництва: встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання громадян безвісно відсутніми (див. Безвісна відсутність ), оголошення громадян померлими, встановлення неправильності в записах актів цивільного стану і ін.
По аналогічних принципах побудовано Р. п. п. в зарубіжних соціалістичних країнах, де так само, як і в СРСР, діють цивільні процесуальні кодекси. У більшості капіталістичних держав джерелами Р. п. п. є цивільні процесуальні кодекси (наприклад, у Франції, в Бельгії, Нідерландах) або спеціальні закони (наприклад, в Швеції — Статут судочинства 1942, в Данії — Процесуальний закон 1916 регулюючий питання і цивільного і кримінального процесу). Специфічна система джерел Р. п. п. існує у Великобританії і США, де діє т.з. прецедентне право (див. Прецедент ). Єдиних цивільно-процесуальних кодексів в цих країнах немає, процесуальні правила розробляються в США Верховним судом, у Великобританії комісією під керівництвом лорд-канцлера. У окремих штатах США є цивільно-процесуальні кодекси або акти про судочинство.
Літ.: Радянське цивільне процесуальне право, М., 1965.
