Хіліазм (від греч.(грецький) chiliás — тисяча), мілленарізм (від латів.(латинський) mille — тисяча), релігійне учення, згідно з яким кінцем світу передуватиме тисячолітнє «царство боже» на землі. Хиліастічеськие ідеї в своєрідній формі виражали надії пригноблюваних шарів суспільства на припинення соціальної несправедливості, і не в «царстві небесному», а на землі. Почало Х. сходить до іудейського віровчення про месії . Подальший розвиток Х. отримав в ранньому християнстві. Хиліастічеськие мотиви яскраво виражені в прадавньому пам'ятнику ранньохристиянської літератури Апокаліпсисі . Х. широко поширився в 2 ст в малоазійських провінціях Римської імперії. Після того, як християнство стало державною релігією Римської імперії (4 ст), християнська церква, що склалася, угледівши в Х. ідеологію ворожу існуючому світопорядку і принижуючу «рятівну» роль церкви, почала жорстоко переслідувати хіліастів як єретиків.
Х. знов набув широкого поширення в Європі в середні віки, ставши частиною багатьох єретичних учень (апостоліков і ін.), що виражали антифеодальні настрої селянсько-плебейських мас. В більшості випадків проповідь хіліастів носила характер пасивного соціального протесту. Лише у періоди широких народних рухів Х. ставав дієвішим: висувалася думка про встановлення «царства божого» на землі за допомогою зброї (такий був Х. таборітов, у анабаптістов Мюнстерськой комуни, в «Людей п'ятої монархії» в час Англійської буржуазної революції 17 ст). Надалі хиліастічеськие настрої просліджуються в сектантських переконаннях, що відображають ідеологію, психологію дрібної буржуазії (Х. проповідують, наприклад, адвентисти, єговісти і ін.).
