Месія, Христос (від др.-евр. машиах, буквально — помазаник; у пер.(переведення) на греч.(грецький) — Christos), у ряді релігій (перш за все в іудаїзмі і християнстві) посланий богом рятівник, що мусить навіки встановити своє царство. Уявлення про магічну силу помазання освяченим маслом існували на Сході із старовини повсюдно, у тому числі як частина обряду зведення пануючи на престол. У прадавніх книгах Старого заповіту слово «М-коду.» означає: цар або, у переносному розумінні, ідеальний государ; жрець. У період т.з. Вавілонського полону (586—538 до н. е за новітніми даними, 587—538 до н.е.(наша ера)) у зв'язку із загибеллю Іудейського царства з'являється ідея про майбутнього царя з роду Давіда . Можливо, ця ідея виникла під впливом зороастрізма, в якому існував образ майбутнього «рятівника» — саошианта, нащадка Заратуштри.
Конкретна особа М. була для віруючих неясна — він представлявся то як божественна передвічна істота, що ототожнюється з архангелом Михайлом, то як «син людський», тобто як людина-вчитель, реформатор, то як жрець — нащадок міфічного жерця Мельхиседека.
Віра в М. займала важливе місце в ідеології іудейської секти ессєєв-кумранітов (ессенов): засновник секти, т.з. вчитель праведності, мабуть, розумівся як М. В народних рухах проти римського гніту (Іудейські війни 66—73, 132—135) вожді повстань (Іоханан з Гихсали, Симон бар Гиора, Бар-Кохба ) оголошували себе М.; після поразки повстання віра в очікуваного М. втрачає колишнє значення проте в епохи особливо важкого положення народних мас (наприклад, в середні віки) предводителі народних рухів знову видають себе за М. В сучасному іудаїзмі віра в одиничного М. не має істотного значення.
Християни із самого початку оголосили месією (Христом) засновника своєї релігії: Ісус вважався нащадком царя Давида, з ним зв'язувалася іудейська мессианістічеськая термінологія: «цар іудейський», «господь» — греч.(грецький) kyrios «пан» — «син людський». Але поняття «М-код.» у християнстві було перенесено з політичної і соціальної сфери в релігійно-етичну: М-код.-Христос трактується як рятівник від первородного гріха, властивого людству, «від царства Сатани», а не як рятівник від економічних і політичних лих. При цьому, хоча М-код.-Христос оголошується таким, що вже з'явився і викупав своєю смертю гріхи людства, християни в той же час вірять в його «друге пришестя» для встановлення вічного «царства божого» на всій землі. «Порятунок» все виразніше розуміється есхатологичеськи, тобто як що має бути не в історичний час, а в кінці часів».
У переносному розумінні поняття «М-код.» і «месіанство» («месіанізм») додаються і до очікуваних в майбутньому рятівників також в інших релігіях (особливо в ісламі, де месіанізм має пряме іудео-хрістіянське походження). У мусульманських країнах месіанізм поширювався у формі учення про махді (арабський). Так, наприклад, Мухаммед Ахмед, предводитель повстання в Судані в кінці 19 ст проти іноземних колонізаторів, оголосив себе махді (Махді Суданський).
Месіанство у всіх його формах, що об'єктивно було результатом важкого положення народу в е р б той же час покладав надії лише на божественного рятівника, незрідка служило засобом відвернення народних мас від активної боротьби за свої інтереси.
