Давид , цар Ізраїльсько-іудейської держави (кінець 11 ст — близько 950 до н.е.). Був зброєносцем, потім став зятем пануючи Саула, але, запідозрений в зраді, біг в степу Південної Палестини; потім поступив на службу до філістимлян. Після загибелі Саула Д. був проголошений царем Іудеї; приєднав до неї території ізраїльських племен, а також захопив хананейський м. Єрусалим, зробивши його своїм столицею, завоював ряд сусідніх територій. Д. створив централізовану державу — Ізраїльсько-іудейську державу. Він провів перепис населення (близько 973 до н.е.), ввів податки і поряд з народним ополченням організував загони охоронців-чужоземців (крітян і філістимлян). У єврейському фольклорі Д. змальований сміливцем, що переміг велетня Голіафа. Біблєїстіка відкидає приписуване Д. релігійною традицією складання псалмів.
Літ.: Никольський Н. М., Цар Давид і псалми, СП(Збори постанов) Би, 1908; Фрезер Д. Д., Фольклор в старому завіті, пер.(переведення) з англ.(англійський), М. — Л., 1931; Weill R., La cite de David, [t. 1—2], P., 1947; Desnovers L., Histoire du peuple hebreu des Juges а la captivité, t. 2, P., 1930.
