Хутряна промисловість, галузь легкої промисловості, що переробляє хутрово-хутряну і смушкову сировину і що виготовляє різні хутряні і шубні вироби. У дореволюційній Росії ця галузь носила в основному кустарний і сезонний характер. Перші хутряні фабрики з'явилися в Росії в кінці 19 ст Хутряні шкірки випускалися головним чином в натуральному вигляді, обмежена кількість шкірок забарвлювалася рослинними фарбниками.
В СРСР М. п. як галузь промислового виробництва була створена в період довоєннихпятілеток (1929—40). Реконструйовані і побудовані нові крупні хутряні підприємства в Москві, Казані, Ленінграді, Харкові, області і ін. Кировськой, організована Центральна науково-дослідна лабораторія (у 1943 перетворена у Всесоюзний науково-дослідний інститут М. п. — ВНІЇМП). Удосконалювалася технологія обробки шкірок. Підприємства оснащувалися новим устаткуванням. За 1928—40 випуск продукції М. п. збільшився в 11 разів.
В роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 М. п. забезпечувала Радянську Армію теплим одягом. У післявоєнні роки побудований ряд крупних підприємств і виробництв: ськорняжно-пошивочная фабрика Московського виробничого хутряного об'єднання «Праця», сирейно-фарбувальні виробництва по переробці хутряної овчини в р. Бельци (Молдавською РСР) і в Каунасі (Литовською РСР) і ін., ряд підприємств реконструйований. Збільшилася переробка різних видів сировини, особливо шкірок нірки, блакитного песця, сріблястий-чорної лисиці, кролика, а також каракуля, хутряної овчини, що стало можливим в результаті підйому сільського господарства і розвитку звірівництво і дозволило значно розширити виробництво хутряних виробів. Розроблена і освоєна технологія облагороджування хутряної овчини завдяки цьому покращали якість і зовнішній вигляд виробів і розширився їх асортимент. Питома вага облагородженої хутряної овчини загалом її кількості в 1950 складав 33,5%, в 1972—59%.
Найбільш крупні підприємства М. п. розташовані в РРФСР, УРСР, Литовській РСР, Молдавській РСР і Казахській РСР. У М. п. розвинені спеціалізація, кооперація і комбінування виробництва.
Випуск основних видів хутряних виробів в СРСР збільшився в 1972 в порівнянні з 1950 (у тис. шт.): пальто з 196,7 до 339, дитячих пальт з 492,5 до 1443, комірів з 5747 до 21762, головних уборів з 7772 до 30672. Деяка кількість хутрово-хутряної сировини, напівфабрикатів і виробів експортується.
Розвиток М. п. направлений в основному на збільшення потужностей і випуску виробів масового попиту: комірів і головних уборів. Передбачаються реконструкція підприємств М. п. і їх технічне переозброєння; подальша механізація виробництва; удосконалення технології обробки хутрово-хутряної і смушкової сировини із застосуванням нових фарбників, миючих і допоміжних речовин, ферментних препаратів; виготовлення виробів методом формування з покращуваними прикладними матеріалами; розширення виробництва хутра на тканинній основі; розробка і впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.
М. п. розвивається також в зарубіжних соціалістичних країнах — в Болгарії, Угорщині, ГДР(Німецька Демократична Республіка), Польщі, Румунії, Чехословакії. Частина продукції М. п. цих країн експортується.
В капіталістичних країнах М. п. розвинена головним чином в США, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Великобританії, Франції, Італії, Канаді.
Літ.: Державний п'ятирічний план розвитку народного господарства СРСР на 1971—1975 роки, М., 1972; Розвиток хутряної промисловості в СРСР, М., 1958; Каплія А. А., Радянська хутровина, М., 1962; Новіков Е. М., Економіка, організація і планерування хутряного виробництва, М., 1967.
