Хулагуїди, Хулагиди, монгольська династія, що правила на Ближньому і Середньому Сході в середині 13, — середині 14 вв.(століття) Носили титул ільханов. Засновник — Хулагу . Держава Х. утворилося в процесі розпаду Монгольській феодальній імперії і включало Іран, велику частину сучасного Афганістану і Туркменії, велику частину Закавказзі, Ірак Арабський і східну частину Малої Азії (до р. Кизил-Ірмак). Васалами і данниками Х. були Грузія, імперія Трапезунда, Кенійський султанат, Килікийськоє вірменське царство, Кіпрське королівство, держава Куртов; столицями — послідовно Марага, Тебріз, Сольтаніє.
Керівною політичною силою в державі Х. була феодалізувавши знать монгольських і тюркських кочових племен; державний апарат складався з представників іранської чиновної знаті. Селяни були прикріплені до землі (підтверджено указом 1303).
Важкий економічний стан країн, що увійшли до держави Х., спонукало ільхана Газан-хана (правив в 1295—1304) провести за сприяння везіра Рашидаддіна ряд адміністративних і економічних реформ: були встановлені точні розміри поземельної податі, заборонені довільні побори, вироблялися зрошувальні роботи, землевласникам на пільгових умовах роздавалися покинуті землі, була введена єдина система заходів і вагів для всієї держави і ін. Газан-хан зближувався з мусульманською (в основному іранською) чиновною і духовною знаттю, прийняв іслам і зробив його державною релігією. В той же час, йдучи на поступки монгольській військовій знаті, в 1303 видав указ про наділі ленамі (ікта ) всіх монголів, що несли військову службу.
Занепад міст і товарного виробництва, що не припинявся не дивлячись на реформи, сепаратистські прагнення монголо-тюркських феодалів сприяли ослабінню центральної влади. До середини 14 ст держава Х. фактично розпалося на декілька незалежних держав; найбільш сильні — держави Джелаїрідов (1336—1411) і Мозафферідов (40-і — початок 50-х рр. 14 ст — близько 1393). Прискорили розпад держави Х. народні повстання (сербедаров повстання, сєїдов рух і ін.).
Останній ільхан династії Х., що кочував зі своєю ордою в Горгане, загинув при розгромі (грудня 1353) його ставки сербедарамі.
Істочн.: Рашид Ад-Дін, Джамі ат-таваріх, т. 3, Баку, 1957 (перс. текст і русявий.(російський) пер),
Літ.: Беленіцкий А. М., До питання про соціальні стосунки в Ірані в хулагуїдськую епоху, «Радянське сходознавство», т. 5, М. — Л., 1948, с. 111—23; Петрушевський І. П., Землеробство і аграрні стосунки в Ірані в XIII—XIV вв.(століття), М. — Л., 1960; Spuler Ст, Die Mongolen in Iran, 3 ed., Ст, 1968: The Cambridge history of Iran, v. 5, Camb., 1968, р. 303—421, 483—537.
