Хетагуров Коста (Костянтин) Льовановіч (друкувався під ім'ям Коста) [3(15) .10.1859, с. Нар, нині Алагирського району Северо-осетінськая АССР, — 19.3(1.4) .1906, с. Георгіївсько-осетинське Кубанської області, нині сіло їм. Коста Хетагурова Карачаєво-черкеською АТ(автономна область), похований у Владикавказі, нині Орджонікідзе], осетинський поет, громадський діяч, революційний демократ. Основоположник осетинської літератури. Виріс в гористій селянській сім'ї. У 1881—85 студент петербурзької АХ(Академія витівок), яку не закінчив із-за важкого матеріального положення. У 1885—91 жив у Владикавказі, де вів переважно просвітницьку діяльність; за публіцистичні виступи був висланий на 5 років з Терськой області З лютого 1893, будучи співробітником газети «Північний Кавказ» (Ставрополь), вів ідеологічну і політичну боротьбу проти царської адміністрації на Кавказі. У 1902 — у Владикавказі. У 1903 важко захворів, повернутися до суспільної і творчої діяльності не міг.
Х. писав осетинською і російською мовою вірші, розповіді, п'єси, статті. На Кавказі і в Росії був відомий переважно як публіцист, в Осетії — як поет. Через відсутність періодичного друку на осетинській мові Х. виступав виключно в російській пресі. Публіцистика принесла йому славу непідкупного заступника гористих народів Кавказу, борця проти убогості політичного безправ'я горців, адміністративного насильства, культивування темноти, неуцтва і національної ворожнечі. Найбільш значительни його статті «листи (1896) Владикавказа», «Напередодні» (1897), «Насущні питання» (1901) і ін. Продовжуючи традиції російських революційних демократів, Х., по суті, був поборником інтернаціонального єднання рівноправних народів Росії.
Поетична спадщина Х. обширно: ліричні вірші, романтичні і сатиричні поеми, байки, вірші для дітей, народні віддання і притчі до оригінального художнього трактування. Вірші і поеми, написані російською мовою («Вірші»), вийшли окремим виданням в 1895 в Ставрополі. Але всю силу і чарівливість поетичного таланту Х. можна відчути по творах, що написаним на рідній мові, увійшли в збірці «Осетинська ліра» (1839). Центр поетичного світу Х. — питання про історичну долю рідного народу. Цій темі присвячені поеми «Фатіма» (1889), «Перед судом» (1893), скеля» (1894), що «Плаче, і обширний етнографічний нарис «Особа» (1894). Прийдешнє і Свобода — улюблені поетичні категорії Х. Он був співцем бідноти. У його поезії думка про народну убогість, про безправ'я народу присутній постійно. Сатирична поема «Кому живеться весело» (1893) присвячена публіцистичному викриттю «грабіжників народної убогості». Творча спадщина Х. у роки Радянської влади отримало всесоюзне визнання, його твори перекладені майже всіма мовами народів СРСР і на багато європейських мов. Х. був також першим осетинським живописцем. Послідовник російських художників демократичного напряму, Х. з великим співчуттям показував в своїх жанрових картинах життя простого народу, писав портрети, пейзажі Кавказу.
В 1939 в Орджонікідзе організований будинок-музей Х.; в 1955 там же встановлений пам'ятник письменникові (скульптор С. Д. Тавасиев, архітектор І. Р. Гайнутдінов).
Соч.: Собр. соч.(вигадування), т. 1—5, М., 1959—61; Осетинська ліра, Орджонікідзе, 1970.
Літ.: Хадарцева А., Творча історія «Осетинської ліри», Орджонікідзе, 1955; Джусойти Н., Тема Кавказу в російській літературі і в творчості Коста Хетагурова, Сталінір, 1955; його ж, Коста Хетагуров. Нарис творчості, Сталінір, 1958; Гаккаєв До., Про мову і стиль Коста Хетагурова, Орджонікідзе, 1957; Салагаєва З., Коста Хетагуров і осетинська народна творчість, Орджонікідзе, 1959; Баглаєв І., Романтична поема Коста Хетагурова «Фатіма», Орджонікідзе, 1970.
