Хасидізм (від древнєєвр. хасид — благочестивий), релігійно-містична течія в іудаїзмі, що виникло в 1-ій половині 18 ст серед єврейського населення Волині, Подолії і Галіциі як опозиція офіційному іудаїзму, зокрема — раввінату. Засновник — Ізраїль Бешт (1700—60). Для Х. характерні релігійний фанатизм, віра в чудеса, шанування цадиків (праведників, провидців), нібито що знаходяться в постійному спілкуванні з богом, обдарованих надприродною силою і що розпоряджаються що всім існує по своєму свавіллю. Цадики, як і рабини, з фанатичною ненавистю відносилися до щонайменшого проникнення знань в народні маси і до революційного руху. На цьому грунті Х. поступово знайшов дорогу компромісу з раввінатом і був визнаний синагогою.
