Форманта
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Форманта

Форманта, термін фонетики, що позначає акустичну характеристику звуків мови (перш за все явних), пов'язану з рівнем частоти голосового тону і створюючу тембр звуку. Ф. – частина тонового спектру звуку (отримуваного в лабораторних умовах за допомогою спектрографа ), область частот, що визначувана по усередненій частотній величині і позначається посоєдством F. У спектрі звуку виділяються неськ.(декілька) Ф. (F1 – 500 гц, F2 – 1500 гц і т.д.), середня відстань між Ф. складає для чоловічих голосів 1000 гц, для жіночих і дитячих – дещо більше. Проте в більшості випадків для розрізнення явних звуків вистачає два перших Ф., при цьому F1 (діапазон 150–850 гц ) співвідноситься з ознакою артикуляції підйому (розчину), тобто з розрізненням голосних верхнього і нижнього підйому (вузьких – широких, закритих – відкритих); для вузьких голосних значення F1 нижче; F2 (діапазон 500–2500) співвідноситься з ознакою ряду (для передніх голосних значення F2 вище, для задніх – нижче); сумарне значення частот F1 + F2 співвідноситься з ознакою огубленності – неогубленності (лабіалізація звуку викликає пониження частот, відповідних F1 і F2).

загрузка...

  Літ.: Зіндер Л. Р., Загальна фонетика, Л., 1960; Фант Р., Акустична теорія речеобразованія, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1964.

  Ст А. Винограду.