Фауст (Faust), герой німецької легенди, що виникла в період Реформації; учений, що уклав союз з дияволом (див. Мефістофель ) ради знань, багатства і мирських насолод. У легенді про Ф. – історичній особі, про яку збереглися свідоцтва сучасників, – відклалися старовинні перекази про магів, народні анекдоти про бродячі школярах і шарлатанів, фантастичні мотиви християнських жітій і середньовічної демонологичеськой літератури. Після «Історії про доктора Іоганне Фаусте, знаменитого чародія і чорнокнижника» (1587, видана І. Шпісом) Ф. стає героєм йому.(німецький) «народних книг», п'єси До. Марло, лялькових драм і пантомім. У 2-ій половині 18 ст інтерес до легенди відроджують передові діячі йому.(німецький) літератури; Г. Е. Лессинг дав сюжету просвітницьке осмислення: Ф. повинен врятуватися, бо прагнення до істини не може стати надбанням сатани. Ф. – улюблений герой поетів «Бурі і натиску» (Я. М. Р. Ленця, Ф. М. Клінгер). У «Фаусте» І. В. Гете (1-я ч. – 1808, 2-я ч. – 1832) вирішення проблеми збагнення життя підказало вірою через людський розум, в те, що людина здатна переробити дійсність. На початку 19 ст сюжет легенди використовують поети-романтики (А. Шаміссо, Н. Ленау і ін.), які широко вводять в свої твори мотиви Байронів, підкреслюючи в образі Ф. межі незадоволеного блукача, «світового ськорбника». Найзначніший твір новітнього часу на тему про Ф. – роман Т. Манна «Доктор Фаустус» (1947), де трагічна доля Ф. зіставляється з долею героя і – ширше – всій Німеччині.
Образ Ф. привернув увагу багато русявий.(російський) письменників – А. С. Пушкіна, Ст Ф. Одоєвського, І. С. Тургенева. В період кризи буржуазної культури намітилася іррационалістічеськая інтерпретація легенди про Ф. (До. Д. Бальмонт, Вяч. Іванов, С. Соловьев і ін.). Прогресивну тенденцію в творчому освоєнні легенди продовжили А. Ст Луначарський, М. Горький. Образ Ф., як істинно міфологічний, вийшов за межі літератури. На сюжет Ф. написані опери Ш. Гуно, І. Вальтера, Ф. Бузоні, симфонічні твори Р. Вагнера, Ф. Аркуша, Р. Малера. Образ Ф. отримав також розробку в творчості художників, що ілюструють легенду і її літературній інтерпретації (М. Бекман, М. А. Врубель, Е. Делакруа і ін.).
Літ.: Легенда про доктора Фаусте. Видавництво підгот. Ст М. Жірмунський, М. – Л., 1958; Голик І,, Безсмертя народної легенди, «Питання літератури», 1962 № 11; Henning Н., Faust-bibliographie, Bd I – 2, Ст – Weimar, 1966–70; Schröder R., Gorkis Erneuerung der Fausttradition, B., 1971.
