Фарфоро-фаянсова промисловість

Фарфоро-фаянсова промисловість, галузь промисловості, що випускає фарфорові, фаянсові і ін. виробу тонкою кераміки . Охоплює виробництва: господарського і художнього фарфору, фаянсу, напівфарфору і майоліки . Вироби Ф.-ф. п. широко застосовуються в побуті. Початок фарфорового виробництва в Росії відноситься до 18 ст У 1744 в Петербурзі був відкритий перший фарфоровий завод (нині Фарфоровий завод ним. М. Ст Ломоносова), в 50-х рр. 18 ст – Дмітровський, в 1832 – Дульовський фарфоровий заводи. Перший фаянсовий завод в Росії побудований в 1799 під Києвом. До початку 20 ст Ф.-ф. п. в Росії виросла в крупну галузь, що працює майже повністю на сировині, що привезла (в основному з Німеччині і Великобританії). У 1915 налічувалося 36 заводів, за об'ємом виробництва і якості продукції тих, що не поступалися найбільшим європейським заводам.

  В СРСР в роки довоєнних п'ятирічок (1929–40) всі підприємства Ф.-ф. п. були модернізовані, побудовані також нові підприємства по випуску посуду, розширився її асортимент. Створена сировинна база Ф.-ф. п. Головними постачальниками каоліну стали збагачувальні фабрики Просяновського і Глуховецкого родовищ УРСР; польовошпатних матеріалів – Карелія і обл. Мурманська, вогнетривкої глини – Донецька обл.

  В роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 ряд підприємств Ф.-ф. п. був зруйнований. У 1946–50 почалося будівництво нових заводів по виробництву побутового і художнього фарфору. Значна частина підприємств Ф.-ф. п. побудована в 1951–55 в східних і південно-східних районах країни. За 1959–75 вступило в буд 19 нових заводів; все підприємства Ф, що діють.-ф. п. були реконструйовані і оснащені сучасним устаткуванням. У 1975 Ф.-ф. п. налічувала 47 підприємств, у тому числі 35 фарфорових, 5 фаянсових, 3 майолікових, 2 дослідно-експериментальних, 1 машино-будівельній і 1 завод по виробництву керамічних красоколо Випуск продукції на найбільш крупних підприємствах галузі склав (млн. шт.): на Дульовськом заводі 62,0, Конаковськом – 113, 6, Будянськом – 78,2, Богдановічеськом – 22,6, Дружковськом – 26,5, Краснодарському – 57,3.

  В 9-ій п'ятирічці (1971–75) у Ф.-ф. п. здійснювалася спеціалізація по двох напрямах – технологічному принципі і споживчих властивостях продукції. В результаті технічного переоснащення Рівень механізації в галузі виріс з 36% (1965) до 68% (1975). Змінилося вживане паливо. Якщо в 1960 понад 50% палива складали дрова і вугілля, то в 1975 вони складали всього 5,8%, а 61,5% – газ.(газета) Корінним чином змінився також склад технологічного і теплотехнологичеського устаткування, значно збільшилося число автоматичних ліній і тунельних печей для випалення виробів. Продуктивність праці у Ф.-ф. п. за 1961–75 виросла в 2,4 разу. Дані таблиці. 1 показують розвиток Ф.-ф. п.

  Таблиці. 1. – Зростання виробництва продукції фарфоро-фаянсової промисловості СРСР, млн. шт.

В 10-ій п'ятирічці (1976–80) велика увага приділяється підвищенню якості виробів, що випускаються, розширенню їх асортименту. Випуск виробів із знаком якості намічено збільшити в 1,5 разу. На всіх підприємствах Ф.-ф. п. буде упроваджений комплексна програма управління якістю.

  З соціалістичних країн Ф.-ф. п. найбільш розвинена (як за об'ємом виробництва, так і по вжитку на душу населення) в ГДР(Німецька Демократична Республіка), Польщі і ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка). Випуск продукції ф.-ф. п. в соціалістичних країнах характеризується даними таблицями. 2.

  Таблиця. 2. – Випуск фарфоро-фаянсової продукції в деяких зарубіжних соціалістичних країнах, тис. т

В капіталістичних країнах найкрупнішими представниками Ф.-ф. п. є фірми: «Розенталь» і «Хученройтер» у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), «Бернарде» і «Дюпе» у Франції, «Уеджвуд» у Великобританії, «Норітаке» в Японії.

  Літ.: Технологія кераміки і вогнетривів, під ред. П. П. Будникова, 3 видавництва, М., 1962; Технологія фарфорового і фаянсового виробництва, під ред. І. А. Булавіна, М., 1975.

  Н. А. Петров.