Факультативні звуки, звуки, які можуть заміщати один одного в одних і тих же фонетичних умовах, не змінюючи лексичного значення слова. Зазвичай їх називають факультативними варіантами фонеми . Ф. з. характеризують певний стиль мови або певний шар лексики і не вважаються порушенням норми (див. Норма мовна ), наприклад міна фрикативного [¡] і змички [Г] в словах «благодать», «ого!», подовження початкового [z] в нім.(німецький) мови як показник емоційних відтінків (наприклад, в слові zo?! – «так-а?»). Ф. з. отримують різну соціальну оцінку в плані нормативності, наприклад у французькій мові зразково-нормативною є вимова V увулярного, а переднеязичноє V, хоча і допустимо, але розцінюється як «понижене» порівняно з нормою.
