Норма мовна , історично обумовлена сукупність загальновживаних мовних засобів, а також правила їх відбору і використання, що визнаються суспільством найбільш придатними в конкретний історичний період. Н. я. — одна з істот, властивостей мови, що забезпечують його функціонування і його історична спадкоємність. Окремий випадок Н. я. — літературної норми, що оформляються в процесі складання літературної мови національного періоду. Специфічними межами норм розвиненої літературної мови є відносна стабільність і уніфікована мовних засобів і їх багата функціонально-стилістична диференціація. Орфографічні і граматичні норми літературної мови зазвичай відрізняються значною стійкістю, а лексика допускає велику свободу вживання. Літературна норма, що в цілому склалася, не виключає варіантності окремих мовних засобів, але в стандартізованном національному літературній мові варіанти зазвичай виконують різні стилістичні функції, формування і подальша еволюція літературних норм обумовлені взаємодією стихійних і свідомо нормалізованих процесів. Значна роль в становленні, підтримці і поширенні літературних норм грають художня література, школа, театр, преса, радіомовлення, телебачення і ін. засобу масової інформації (див. Культура мови ). Літературна норма фіксується в нормативних граматиках і словниках, що оновлюються у міру змін, що відбуваються як в самій мові, так і в оцінці його засобів з боку суспільства.
Літ.: Іцковіч Ст А., Мовна норма, М., 1968; Havránek, Zum Problem der Norm in der heutigen Sprachwissenschaft und Sprachkultur, в кн.: A Prague School Reader in Linguistics, Bloomington, 1964.
