Утримання із заробітної плати робітників і службовців. По радянському трудовому праву В. із з. п. у вигляді вирахувань не допускаються, якщо це прямо не обумовлено в законі.
Всі передбачені законом В. із з. п. підрозділяються на 3 основних групи (залежно від того, в чию користь вони виробляються): а) утримання по зобов'язаннях робітників і службовців безпосередньо перед державою (прибутковий податок і податок на неодружених самотніх і малосімейних громадян; грошові суми, що утримуються за вироком суду з осіб, що відбувають виправні роботи; штрафи, накладені судовими і адміністративними органами); б) утримання для погашення зобов'язань робітників і службовців перед іншими громадянами або організаціями по виконавчим документам, по дорученнях-зобов'язаннях, що видаються при придбанні товарів в кредит, по письмових дорученням про сплату страхових внесків по договорах особистого страхування; у) утримання для погашення заборгованості робітників і службовців підприємству або установі, в якій вони працюють. До цієї групи відносяться утримання, вироблювані по розпорядженню адміністрації для повернення авансу, виданого працівникові в рахунок заробітної плати, а також при відрядженні, службовому переведенні, на інші господарські потреби (якщо працівник не оспорює підстави і розміри утримання), для повернення сум, надмірно виплачених унаслідок рахункових помилок, а також для відшкодування збитку, заподіяного з вини працівника підприємству або установі (див. також Відповідальність матеріальна ) .
Загальний розмір всіх В. із з. п., як правило, не може перевищувати 20%, а в особливих випадках (наприклад, при стягненні аліментів на вміст 3 і більш за дітей) — 50% заробітної плати. Якщо В. із з. п. виробляються по декількох виконавчих документах, за працівником в усякому разі зберігається 50% заробітку (ці обмеження не поширюються на випадок В. із з. п. при відбутті виправних робіт). В. із з. п. не допускаються з сум вихідної допомоги, компенсаційних і деяких інших виплат.
