Урду , офіційна мова Пакистану, один з ряду сучасних літературних мов Індії. Одна з двох літературних форм міжнаціональної мови (lingua franca) хиндустані, що налічує понад 150 млн. носіїв (1971, оцінка). Поширений головним чином серед міського населення, переважно серед мусульман (Карачі, Лахор – в Пакистані; Поділи, Лакхнау, Бомбей, Хайдарабад і ін. – у Індії). Відноситься до індоарійськой групи індоєвропейської сім'ї мов. Знайшов статус літературної мови в кінці 17 ст на основі літературної традиції мови дакхні, або «південного хиндустані» (поезія Валі). Формувався на базі сівши.(північний) хиндустані і його основи – діалекту кхаріболі. Класичний період розвитку – творчість поетів-мусульман Північної Індії (18 – 1-я половина 19 вв.(століття)). Звуковий склад характеризується типовими межами новоїндоарійських мов: короткі і довгі голосні, носові голосні, дифтонги, придихові (глухі і дзвінкі), какумінальні приголосні. Специфічні фонетичні межі – увулярниє
переднеязичниє (ш, з) і губний (ф) в літературній вимові запозичених слів.
Граматична будова – аналітичний (див. Хінді ) . В «високому стилі» використовуються перс.(персидський) конструкція з ізафетом (-е), араб.(арабський) конструкція з певним членом (ал-), перс.(персидський) і араб.(арабський) форми множини. У лексиці багато книжних перс.(персидський) і араб.(арабський) запозичень (до 80%). Часто словом «В.» позначають народно-розмовну форму мови (хиндустані). Мова стала називатися В. з початку 19 ст Стара назва – «рехта». Писемність на основі араб.(арабський) алфавіту.
Літ.: Баранников А. П., Хиндустані (хінді і урду), М., 1934; Зограф Р. А., Хиндустані на рубежі 18–19 вв.(століття), М., 1961; Урду-росіянин словник, М., 1964.
