Управління, різновид синтаксичного відношення між членами речення, при якому лексико-граматичні властивості одного з них (керівника) визначають вибір граматичної форми іншого (керованого), наприклад перехідне дієслово вимагає доповнення в знахідному відмінку без приводу («бачу друга»). У структурі пропозиції В. поширюється на іменне доповнення і протиставляється стосункам узгодження іпримикання . члена (дієслово, віддієслівний іменник), що По характеру управляє, розрізняються дієслівне В. і субстантивне В. У русявий.(російський) мові керований член при перехідному дієслові стоїть в знахідному відмінку без приводу (пряме доповнення ) , при неперехідному – в родовому і ін. відмінках (непряме доповнення). Існує деяка співвідносність дієслівного і субстантивного У. Прі віддієслівному іменнику, утвореному від перехідного дієслова, знахідний відмінок прямого доповнення міняється на родовий: «вибирати книгу» (знахідний відмінок) – «вибір книги» (родовий відмінок). Якщо вихідне дієслово неперехідне, відмінок непрямого доповнення зберігається: «жадати слави» – «жадання слави» (родовий відмінок). В. непрямим доповненням може бути безприйменниковим («хворіти на грип») і прийменниковим («хворіти за команду»). Розрізняються також сильне В. (вибір прийменниково-відмінкової форми керованого члена строго обмежений, наприклад «залежати від + родовий відмінок») і слабке В. (вільніша сполучуваність члена, що управляє, з різними формами керованого, наприклад «говорити з + орудний відмінок», «говорити про + місцевий відмінок»).
