Тульчин , місто, центр Тульчинського району Вінницької області УРСР. Розташований на р. Сельніца (приплив Південного Буга), в 13 км. від залізничної станції Журавльовка (на лінії Вапнярка — Жмерінка). 14,6 тис. жителів (1975).
Відомий з 1607 як польська фортеця Нестервар в Брацлавськом воєводстві. З 1649 — містечко під назвою «Т.». У 1672—99 знаходився під владою Туреччини. У 2-ій половині 18 ст належав польським магнатам Потоцким. У 1792 був резиденцією Тарговіцкой конфедерації . З 1793 у складі Російської імперії. У 1795—1804 був містом повіту, з 1804 — позаштатним, потім містечко Подільської губернії. У 1796—97 в Т. була штаб-квартира А. Ст Суворова . У 1818 тут утворена Тульчинськая управа «Союзу благоденствування», що стала з 1823 центром Південного суспільства декабристів . Радянська влада встановлена в січні 1918. Т. захоплювався інтервентами, петлюрівцями і денікінцями. Остаточно звільнений Червоною Армією в червні 1920. З 1926 Т. — місто, з 1932 — у Вінницької області. З 23 липня 1941 по 15 березня 1944 був окупований німецько-фашистськими і румунськими військами. У післявоєнні роки промислові підприємства міста відновлені.
М'ясокомбінат, хлебокомбінат; заводи: консервний, маслосироробний; взуттєва, швацька фабрики. Ветеринарний технікум, культурно-просвітницьке училище. Музей П. І. Пестеля, краєзнавчий музей.
Літ.: Тульчинськпй краєзнавчий музей. Путiвник, Одеса, 1969.
