Туляремія , гостре інфекційне захворювання тварин і людини; викликається бактерією Francisella tularensis — по місцевості Туларе (Tulare) в Каліфорнії, де вона вперше виділена (Дж. Який для Маку і Ч. Чепін, 1911) від хворих ховрахів. Окрім США, Т. виявлена в СРСР, Канаді, Японії, Швеції, Норвегії, Франції і інших країнах Північної півкулі. Передається людині від хворих або полеглих гризунів і зайців при безпосередньому зіткненні з ними або через забруднених ними воду, солому, продукти, а також комахами і кліщами при укусах. Виражена природна очаговость . Збудник проникає в організм людини через шкіру, слизисті оболонки ока, органів травлення і дихальних доріг. Інкубаційний період частіше 3—7 сут .
Симптоми Т.: висока температура, різкий головний біль, порушення сну, рясний нічний піт, опухання і хворобливість лімфатичних вузлів (утворення бубонів ), незрідка їх нагноєння. По локалізації первинних поразок (відповідно місцю впровадження в організм збудника) розрізняють бубонну, очно-бубонну, абдомінальну (кишкову), легеневу і ін. клінічні форми Т. Длітельность захворювання в середньому 2—3 нед .Летальність — нижче 1%. Для розпізнавання Т. застосовують шкірну алергічну пробу і строго специфічну реакцію аглютинації. Лікування — антибіотики (стрептоміцин, тетрациклін і ін.). Після перенесеної Т. залишається міцний імунітет . Хворі Т. люди для тих, що оточують безпечні. Профілактика Т.: нашкірні щеплення живою протівотуляремійной вакциною (забезпечують імунітет в середньому на 5 років); знищення гризунів, кліщів; санітарна охорона джерел водопостачання, дотримання правил агротехніки, особистої гігієни.
Літ.: Туляремія, М., 1960; Олсуфьев Н. Р., Дунаєва Т.Н., Природна очаговость, епідеміологія і профілактика туляремії, М., 1970.
Н. Р. Олсуфьев. на
Т. хворіють всі види з.-х.(сільськогосподарський) тварин, частіше за вівцю, а також хутрові звіри. Сприйнятливіший молодняк. Зараження (від хворих гризунів) відбувається з кормом і водою, інфікованими збудником, повітряно-краплинним дорогою, а також в результаті укусів кровососучих членистоногих. Т. протікає частіше скритно або виявляється (частіше у весінньо-літньо-осінній період) лихоманкою, проносами, виснаженням, збільшенням лімфатичних вузлів, ознаками розладу нервової системи і абортами. У більшості тварин течія доброякісна, у овець і хутрових звірів можливі відмінок молодняка і зниження продуктивності. Лікування — антибіотики. Профілактика — боротьба з гризунами, обробка тварин проти кровососучих членистоногих. При виникненні Т. хворих тварин ізолюють, виснажених вбивають, проводять дезинфекцію, організовують прибирання і знешкодження трупів.
