Тулуз-Лотрек (Toulouse-lautrec) (власне Тулуз-Лотрек-Монфа, Toulouse-lautrec-monfa) Анрі Марі Раймон де (24.11.1864, Альбі, — 9.9.1901, Мальроме, поблизу Бордо), французький живописець і графік. Нащадок древнього аристократичного роду. З 1881 жив в основному в Парижі, де вчився в Л. Бонна (1883) і у Ф. Кормона (з 1884). Випробував вплив імпресіонізму (особлива дія Е. Дега ), а також захоплення японською графікою. Перші ж значні роботи відмічені прагненням до граничної індивідуалізації образів (портрет Е. Берпара, 1885, галерея Тейт, Лондон). З 2-ої половини 1880-х рр. визначається основна тема Т.-Л. — розваги і побут богеми, паризького «напівсвітла»; чужий своєму середовищу, він шукає забуття в звільненій від буржуазних умовностей «природності», в примарному веселості, що панує в кафешантанах, танцювальних залах і інших закладах Монмартра. Світ паризького «дна» зображається в композиціях і портретах Т.-Л. без моралізірованія, з властивими художникові нервово-загостреною зіркістю спостереження, уїдливою іронією і в той же час з особливо чуйною реакцією на соціальну і етичну іськоверканность навколишнього життя. Своєрідність манери Т.-Л. з кінця 1880-х рр. — в експресивному, то різкому, такому, що доходить до гротеску, то вишукано-гнучкому малюнку, в неспокійній фрагментарності композиції, ритмам якої підпорядковані чіткі контури форм, довгі пружні і вібруючі або зламані барвисті мазання-штрихи, в контрастах холодно мерехтливої загальної тональної гамми і що як би спалахують в ній нарочито яскравих локальних колірних плям. Показуючи своїх героїв, що опустилися і занепалих, їх кумирів — співців і танцюристів кабаре (незрідка серед героїв змальований і сам автор), Т.-Л. не лише фіксує вдачі, з імпровізаційною легкістю передає динаміку мізансцен, характерність поз і жестів, ефекти різкого штучного освітлення, але з психологічною прозорливістю вникає в ці розбиті долі, немов матеріалізує отруєну пороком атмосферу епохи «кінця століття» («Бал в Мулен-де-ла-Галетт», 1889, «В Мулен-руж», 1892, обидва твори — в інституті мистецтв, Чикаго; «Танець в Мулен-руж», 1890, приватні збори, Філадельфія; «С своєю милою», акварель, гуаш, 1891, Музей витончених мистецтв Бостон; «Співачка Іветт Гильбер», 1894, Музей образотворчого мистецтв ім. А. С. Пушкіна, Москва; «У салоні на вулиці Де-Мулен», 1894—95, портрет Г. Тапье де Селейрана, 1894, «Модистка», 1900, всі три твори — в Музеї Т.-Л., Альбі). Стилістичні шукання Т.-Л. — одного з найбільших майстрів постімпрессіонізму, в 1890-і рр. зближуються с«модерному», що яскраво виявляється в його графіці, особливо в кольорових літографованих афішах з їх лаконізмом і броськостью, химерно-звивистим малюнком, чітким контуром, що обводить інтенсивні колірні зони («Мулен-руж. Ла Гулю», 1891; «Диван жапоне», 1892). Виразною жвавістю, утрірованностью шаржу відмічені багаточисельні малюнки і серії літографій Т.-Л.
Літ.: Перрюшо А., Тулуз-Лотрек, пер.(переведення) з франц.(французький) [Послесл. О. Ст Мамонтової], М., 1969; Воркунова Н., Тулуз-Лотрек, М., 1972; Joyant М., Toulouse-lautrec, P., 1927.
