Трудовий договір , по радянському праву угода між трудящими і підприємством (установою, організацією), по якому трудящий зобов'язався виконувати роботу по певній спеціальності, кваліфікації або посаді з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а підприємство (установа, організація) — виплачувати йому зарплату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Умови праці (включаючи умови про його оплату), передбачені законодавством про працю і колективним договором, не виробляються сторонами Т. д., проте обов'язок адміністрації по їх забезпеченню для конкретних робітників і службовців виникає саме з укладеного Т. д. Недійсні умови Т. д., погіршуючі положення працівника в порівнянні з нормами законодавства про працю або що перечать йому.
Т. д. полягає на невизначений термін, на певний термін, але не більше 3 років, або на час виконання певної роботи, як правило, шляхом безпосередньої угоди між самим трудящим і підприємством, установою (в особі його керівника або іншої компетентної особи).
Т. д. може бути поміщений в усній або письмовій формі. Прийом на роботу оформляється наказом або розпорядженням адміністрації, що оголошується працівникові під розписку.
Працівник має право розірвати Т. д., ув'язнений на невизначений термін, попередивши про це адміністрацію письмово за 2 тижні. За ініціативою адміністрації Т. д. може бути розірваний лише у випадках, передбачених законом, і за загальним правилом лише з відома ФЗМК (див. Звільнення ).
В капіталістичних країнах Т. д. юридично — договір особистого найму, а по своєму економічному вмісту — договір вимушеного продажу працівником своєї робочої сили капіталістові.
Літ.: Смолярчук Ст І., Соціалістичний трудовий договір, М., 1974.
