Традиція (від латів.(латинський) traditio — передача; віддання), елементи соціальної і культурної спадщини, що передаються від покоління до покоління і що зберігаються в певних суспільствах, класах і соціальних групах протягом довгого часу; охоплює об'єкти соціальної спадщини (матеріальні і духовні цінності); процес соціального спадкоємства; його способи. Як Т. виступають певні суспільні встановлення, норми поведінка, цінності, ідеї, звичаї, обряди і так далі
Т. не зводиться до найбільш стереотипним своїм різновидам, таким, як звичай і обряд, але поширюється на набагато ширшу область соціальних явищ. Визначені Т. функціонують у всіх соціальних системах і певною мірою є необхідною умовою їх життєдіяльності. Найбільш широка сфера Т. в докапіталістичних суспільних формаціях. Т. властиві самим різним сферам суспільного життя (економіці, політиці, праву і т.д.), але питома вага їх в тій або іншій області не однаковий. Він досягає максимуму в релігійних Т. займає певне місце в науці і в мистецтві.
В класових суспільствах Т. носять класовий характер. З одного боку, класова диференціація надає істотне вплив на загальнонаціональну культурну спадщину, з іншої — кожен клас, соціальна група володіють своїми власними Т. Отсюда множинність і суперечність Т. і відношення до них. Кожне покоління, з необхідністю сприймаючи ряд Т., в той же час до певної міри здійснює вибір тих або інших Т., і в цьому сенсі воно вибирає не лише своє майбутнє, але і минуле. Тривалість існування Т. сама по собі не визначає її сучасне значення; життєздатність Т. корениться в її подальшому розвитку подальшими поколіннями в нових історичних умовах. Суспільство, клас або група, сприймаючи одні елементи соціальної спадщини, в той же час відкидають інші, тому Т. можуть бути як позитивними (що і як сприймається), так і негативними (що і як відкидається).
Марксизм виходитиме з диференційованої оцінки ролі Т. Слепоє преклоняння перед Т. породжує консерватизм і застій суспільного життя; зверхнє відношення до соціальної спадщини приводить до порушення спадкоємності в розвитку суспільства і культури, до втрати коштовних досягнень людства. При соціалізмі збереження і розвиток прогресивних цінностей минулого, революційних, трудових, патріотичних Т. поєднується з боротьбою проти реакційних і віджилих Т., відсталості і рутини.
А. Б. Гофман.
В літературі і мистецтві Т. є необхідним чинником художнього розвитку. На ранніх етапах еволюції мистецтва передача і закріплення Т. здійснюються в процесі колективної творчості (у первісному мистецтві, фольклорі, так званому традиційному мистецтві народів Африки, Австралії і Океанії, індійців Америки і так далі). На подальших етапах постійно оновлювані Т. безпосередньо передаються завдяки професійному вченню, спадкоємності шкіл і напрямів, що виникає в умовах суспільної і культурної спільності. В той же час носієм живий Т. може ставати мистецтво, віддалене в часі і просторі. Приклади такий Т., інколи важливішою і дієвішою, ніж безпосередньо сприймана, — античне мистецтво для класицизму, творчість Шекспіра і Кальдерона для письменників-романтиків, японська гравюра для художників-імпресіоністів, музика 17—18 вв.(століття) для композиторів-неокласиків 20 ст і так далі Новаторство в мистецтві полягає не лише в розриві із застарілою, нежиттєвою Т. (наполегливе дотримання якої властиве епігонам ) і в створенні нетрадиційних художніх принципів, але, як правило, і в засвоєнні і переробці інших Т., що набувають актуальності в даних умовах. При цьому складається нова Т., перехідна до послідовників. Для розвитку мистецтва соціалістичного реалізму характерний гармонійне співвідношення новаторства і опори на класичну спадщину, на прогресивних Т. національної і світової культури.
Літ.: Маркс До., Вісімнадцяте Брюмера Луї Бонапарта, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 8; Енгельс Ф., Походження сім'ї, приватної власності і держави, там же, т. 21; Ленін Ст І., Про національну гордість великоросів, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 26; його ж, Від якого спадку ми відмовляємося?, там же, т. 2; Сарсенбаєв Н. С., Звичаї, традиції і суспільне життя, А—А., 1974; Szacki J., Tradycja. Przegląd problematyki, Warsz., 1971.
