Толстой Олексій Костянтинович [24.8(5.9) .1817, Петербург, — 28.9(10.10) .1875, Червоний Ріг, нині Почепський район Брянської області], граф, російський письменник. У 1836 склав іспит за курс словесного відділення в Московському університеті. З 1834 служив в Московському архіві Міністерства закордонних справ, потім був на дипломатичній і військовій службі; з 1843 займав різні придворні пости. У 40-х рр. формується талант Т. — лірика і автора балад. Багато його ліричних віршів (надруковані в 50—60-і рр.) придбали широку популярність («Дзвіночки мої», «Ти знаєш край, де все обільем дихає», «Де гнуться над виром лози» і ін.). Перша публікація — фантастична повість «Упир» (1841, під псевдонімом Краснорогський) — була співчутливо зустрінута Ст Р. Белінським. З 1854 друкував в «Сучаснику» вірші і літературні пародії від імені вигаданого Кузьми Пруткова (у співавторстві з А. М. і Ст М. Жемчужниковимі). В кінці 50-х рр. співробітничав в слов'янофілській «Російській бесіді», потім в «Російському віснику» і «Віснику Європи». У 1861 Т. віддалився від двору і зосередився на літературних заняттях. Опублікував драматичну поему «Дон Жуан» (1862), історичний роман «Князь Срібний» (1863), історичну трилогію — трагедії «Смерть Іоана Грізного» (1866), «Цар Федір Іоанновіч» (1868), «Цар Борис» (1870). У 1867 вийшло перші збори віршів Т. В останнє десятиліття життя писав балади («Роман Галицький», «Борівой», «Ілля Муромец», «Садко» і ін.), поеми, ліричні вірші.
В творах Т. відбилася своєрідність його політичної і естетичної позиції. Він ненавидів політичний гніт, обурювався засиллям бюрократії, їдко висміював урядову політику і спроби замаскувати її реакційність ліберальною фразою (віршовані сатири «Історія держави Російського від Гостомисла до Тімашева», 1868, опубл.(опублікований) 1883; «Сон Попова», 1873, опубл.(опублікований) 1882), але не співчував і революційним ідеям, оспорював революційно-демократичну естетику (балади «потік-багатир», «Деколи веселою травня»).
Основні достоїнства романа «Князь Срібний» — живе зображення ініціативних, таких, що чинять опір гнічу героїв і цікавість оповідання. У драматичній трилогії Т., малюючи трагедію трьох царювань кінця 16 — почала 17 вв.(століття), показує згубну дію необмеженого самодержавного тиранення на психологію державних діячів і вдачі їх підданих. Значність змальованих в трагедіях історичних конфліктів, різноманітність типових характерів і чудовий, тонко обкреслений психологічний образ царя Федора залучають режисерів і акторів. Постановкою «Пануючи Федора¼» був відкритий в 1898 МХТ(Московський Художній театр). Дві перші трагедії міцно увійшли до репертуару радянських театрів.
Ліричні вірші Т. прості і задушевні. Багато хто з них є як би психологічними новелами у віршах («Серед галасливого балу, случайно¼», «То було ранньою навесні»). Т. вводив в свою лірику елементи народно-поетичного стилю, його вірші часто близькі до пісні. Більше 70 віршів покладено на музику російськими композиторами — Н. А. Рімським-корсаковим, П. І. Чайковським, М. П. Мусоргським, А. Р. Рубінштейном, С. І. Танєєвим і ін. Успішно працював в області переведення (І. В. Гете і ін.).
Соч.: Собр. соч.(вигадування) [Вступ. ст. і прим.(примітка) І. Ямпольського], т. 1—4, М., 1969.
Літ.: Белінський Ст Р., Полн. собр. соч.(вигадування), т. 5, М., 1954; Стафєєв Р. І., Серце повно натхнення. Життя і творчість А. До. Толстого, Тула, 1973; його ж, А. До. Толстой. Бібліографічний покажчик, Брянськ, 1969; Ямпольський І., Середина століття. Л., 1974; Lirondelle A., Le poеte Alexis Tolstoї, P., 1912.
