Теплостійкість і термостійкість полімерів, здатність полімерних тіл зберігати експлуатаційні властивості при підвищених температурах. Теплостійкість характеризує верхній кордон ділянки температур, в якій полімерний матеріал може нести механічні навантаження без зміни форми. Втрата теплостійкості обумовлена фізичними процесами (перехід стеклообразних полімерів в високоеластичний стан або плавлення кристалічних полімерів). Термостійкість характеризує верхня межа робочих температур в тих випадках, коли працездатність полімеру визначається стійкістю до хімічних перетворень (зазвичай до деструкції полімерів в інертних або окислювальних середовищах). Для каучуків і гум, а також для ряду твердих полімерів з високими значеннями температур склування і плавлення експлуатаційні характеристики залежать від термостійкості; вона особливо важлива в процесах переробки при формуванні виробів з полімерних матеріалів.
Залежно від вигляду виробів (покриття, волокна, конструкційні матеріали) і їх призначення використовують різні методи визначення теплостійкості. Для конструкційних твердих матеріалів теплостійкість оцінюють по зміні жорсткості; показником служить так звана деформаційна теплостійкість — температура, при якій починає розвиватися недопустимо велика деформація зразка, що знаходиться під певним навантаженням і нагрівається з певною швидкістю. Стандартізованниє в СРСР методи оцінки деформаційної теплостійкості розрізняються способом виміру деформації, допустимим рівнем її розвитку, велічиной навантаження, швидкістю нагріву. Термостійкість визначають по зміні ваги зразка полімеру при його нагріві з заданою швидкістю. Теплостійкість і термостійкість дозволяють судити про верхні граничні температури використання полімерів при короткочасній тепловій дії; при тривалих діях ці температури зазвичай на декілька десятків градусів нижче.
