Таїнства, в християнстві магічні культові дії, здійснення яких, згідно з церковним віровченням, повідомляє людям надприродну чудодійну силу — «божественну благодать». Коріння Т. сходить до дохристиянських містеріям . Т. вводилися поступово із створенням і зміцненням християнської церковної організації. Першими в християнській літературі згадуються Т. хрещення і причащання (кінець 1—2 вв.(століття), Послання апостолів, «Діяння апостолів» ) . В 13 ст (остаточно на Флорентійському соборі 1438—45) католицька, а також православна церкви прийняли сім Т.: 1) хрещення (занурення новонародженого у воду у православних, обливання — у католиків, окроплювання — у протестантів), що здійснюється над людиною на знак залучення його до церкви, що очищає нібито від гріхів; 2) миропомазання — «освячення» людини шляхом змазування його ароматичною сумішшю (міро); 3) причащання (євхаристія), при здійсненні якого віруючі, згідно з християнським віровченням, залучаються до Христа і тим самим звільняються від гріхів (у православній церкві і миряни, і духівництво причащаються хлібом і вином, в католицькій: духівництво — хлібом і вином, миряни, як правило, — лише хлібом); 4) сповідь (покаяння) — розкриття віруючим своїх гріхів священикові і здобуття пробачення («відпущення гріхів») від імені Христа; 5) церковний брак (у католицькій церкві не підлягає розірванню); 6) елеосвященіє (соборування) хворого (згідно з православним ученням, зціляє недугу, католицизм же розглядає це Т. як благословення вмираючому); 7) священство — присвячення в священнослужителі, що здійснюється єпископом (склалося в процесі утворення стану духівництва). Т. може здійснювати, як правило, лише священнослужитель, промовець, по ученню церкви, в ролі посередника між богом і людьми. Таким чином, церковне учення о Т. як би обгрунтовує необхідність існування служителів культу і церкви.
У протестантів в період Реформації учення о Т. піддалося змінам. Лютерани визнають Т. хрещення і причащання (Лютер спочатку визнавав також Т. сповіді); англіканська церква — хрещення, причащання церковний брак. Баптисти, реформати зберегли обряди хрещення, причащання, але розглядають їх не як Т., а як символічні акти. Енцикліка папи Павла VI «Mysterium fidei» (1966) зобов'язав до строгішого виконання Т., особливо Т. причащання (в той же час допускає деяке послаблення відносно форми їх здійснення). У сучасному протестантизмі також спостерігається тенденція до підкреслення значення Т. як засоби зміцнення релігійної віри.
Літ.: Рановіч А., Походження християнських таїнств, М-код.—Л., 1931; Емелях Л. І., Походження християнських таїнств, М., 1956.
