Тауберови теореми, теореми, що встановлюють умови, при яких сумміруємость ряду або інтеграла деяким методом вабить його сумміруємость слабкішим методом (див. Підсумовування рядів, що розходяться, і інтегралів). Однією з перших теорем такого типа була теорема австрійського математика А. Таубера (A. Tauber) (1897): якщо для числового ряду існує межа (тобто якщо він підсумовуємо до s методом Абеля) і якщо, то цей ряд сходиться до s.
Тауберови теореми застосовуються при дослідженнях в багатьох областях математики, зокрема в аналітичній теорії чисел і при вивченні асимптотичної поведінки власних значень і власних функцій диференціальних операторів.
Літ.: Харді Г., ряди, що Розходяться, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1951.
