Татуїровка (французьке tatouer — татуювати, від англ.(англійський) tattoo; першоджерело — полінезійськ.), нанесення на тіло малюнків шляхом введення під шкіру фарбувальних речовин. Виробляється наколюванням дерев'яною, кістяною (або металевою) голкою, по якій ударяють молоточком (у деяких народів Океанії, Південно-східної Азії, індійців Північної і Південної Америки), або прошивкою шкіри голкою із забарвленою ниткою, яку потім видаляють (народи Північно-східній Азії). Т. пов'язана з прадавніми звичаями випробування витривалості при присвяченні хлопців в дорослі чоловіка, служила знаком магічного захисту від злих духів і пр. Т. сходить до періоду первіснообщинного устрою і раннеклассового суспільства. Це була не лише прикраса, але і знак племені, роду, тотема, соціальній приналежності і інше. Поширена у народів зі світлою шкірою (в темношкірих Т. замінюється рубцюванням), особливо в Полінезії, де її виконували спеціальні майстри, покриваючи малюнками все тіло, навіть мова. Звичай Т. ввезений моряками з Південно-східної Азії до Європи, де зберігається пережіточно як прикраса або пам'ятний знак.
Для видалення Т. застосовують переважно хірургія, метод — посічення відповідних ділянок шкіри з подальшим накладенням швів або пересадкою шкіри. Знищити Т. можна також за допомогою «світлового ножа» — сфокусованого променя лазера (див. Лазерне випромінювання ), діатермокоагуляції вогнищ пігментації, застосовуючи хімічні речовини (концентровані розчини хлористого цинку, таніну, трихлороцетова кислота і ін.), що викликають омертвіння тканини в місці їх нанесення з подальшим утворенням рубця, або дермабразію (шліфування) шкіри наждачним папером, кристалами куховарської солі і ін.
