Сірчані руди, природні мінеральні утворення, що містять сірку самородную в таких концентраціях, при яких технічно можливо і економічно доцільне її витягання. Типи С. р. виділяються по складу гірських порід, що вміщають сірку: вапнякові — кальцитові (понад 90% світового видобутку), кальцито-доломітові, глинисті, гіпсові, опалітовиє, кварцитові. Головні мінерали що складають С. р.: сірка самородная, кальцит, доламає, гіпс, ангідрит, целестин, кварц, халцедон, обпав, глинисті мінерали, пірит, алуніт . По структурі і текстурі руд, що визначають їх технологічні властивості, виділяються тонковкрапленниє, крупнокрісталлічеськие і ін. С. р., що містять понад 25% сірки, — багаті, 10—25%, — середні, 5—10%, — бідні. Попутні корисні компоненти С. р. (окрім сірки) — вапняки (відходи флотації, використовувані для вапнування грунтів), целестин, пірит, алуніт; шкідливі — органічні речовини (бітуми), As, Se.
Поклади С. р. бувають пластообразниє, лінзовидні, гнездообразниє прості і складні (з прослоямі породи); їх потужність — від декількох десятків см до декількох десятків м-коду . Головний генетичний і промисловий тип родовищ С. р. — інфільтрационно-метасоматічеський по сульфатах осадових товщ і кепроков соляних куполів. Поряд з С. р. важливим джерелом для здобуття сірки і її з'єднань служать також колчедани, відходи («хвости») після збагачення мідних і ін. сульфідних руд, сірководень природних горючих газів, бітумінозні піщаники, сірчисті нафти, ангідрид і гіпс сірчисті гази металургійних і коксохімічних печей, які всі разом носять збірну назву — сірковмісну сировину.
Видобуток сірки з С. р. виробляється двома способами — гірничотехнологічний (10—20% світового видобутку) і геотехнологичеський (90—80% світового видобутку). По першому з них С. р. добуваються в кар'єрах або набагато рідше — в підземних гірських виробленнях, потім збагачуються методом флотації із здобуттям сірчаного концентрату, з якого в спеціальних печах, казанах і автоклавах отримують сиру або «комовую» сірку. Потім її очищають і отримують рафіновану сірку. При геотехнологичеськом способі видобуток сірки виробляється виплавленням її з С. р. на місці їх залягання перегрітою водою через бурові свердловини (Фраша метод ). У свердловині розміщують три трубопроводи: для подачі води з температурою 165—170 °С, повітря і транспортування розплавленої сірки на поверхню. У 1973 цим способом було здобуто понад 10 млн. т сірки в світі.
Світові запаси самородной сірки на початок 1973 оцінювалися в 871,5 млн. т (без соціалістичних країн). Велика частина С. р. (приблизно 76%) зосереджений в Іраку (335 млн. т ), США (150 млн. т витягуваних запасів), Чилі (100 млн. т ), Мексиці (80 млн т ). Крупні родовища С. р. відомі в Польщі (Тарнобжегськоє, Гжібовськоє і ін.). У СССР родовища С. р. є в Предкарпатье (Роздольськоє, Язовськоє і ін.), в обл. (Водінськоє, Каменнодольськоє) Куйбишевськой, в Туркменії (Гаурдакськоє), на Камчатці (Малетойваямськоє). Світовий видобуток сірки (без соціалістичних країн) з С. р. складав (1973) 15—16 млн. т , у тому числі в США — 9,1 млн. т , в Мексиці — 0,9 млн. т , в Іраку — 0,25 млн. т . У 1972 питома вага самородной сірки в загальному виробництві сірки склала близько 27% (без соціалістичних країн); сірки, витягуваної з природного газу і нафти, — 38%, з колчеданов, — 9%; з ін. видів сірковмісної сировини отримане 16% сірки.
Літ.: Геологія родовищ самородной сірки, М., 1969; Вулканічні сірчані родовища і деякі проблеми гидротермального рудоутворення, М. 1971; Генезис родовищ самородной сірки і перспективи їх пошуків, М., 1974; Арейс Ст Же., Розробка родовищ самородной сірки методом підземної виплавки, М., 1973.
