Сірка самородная, мінерал з класу самородних елементів. В природі утворює 2 поліморфних модифікації: а-сірка ромбічна і b-сірка моноклінна. При атмосферному тиску і температурі 95,6 °С (а-сірка переходить в b-сірку. С. с. зазвичай представлена а-сірою, яка утворює діпірамідальниє, рідше толстопрізматічеськие кристали, а також щільні ськритокрісталлічеськие, рідше порошковатиє агрегати. С. с. жовтого кольору, за наявності домішок — бура до чорної; містить включення бітумів, карбонатів, сульфатів, глини. Блиск смолистий до жирного. Твердість за мінералогічною шкалою 1—2; щільність 2050—2080 кг/м 3 , крихка, плавиться при температурі 119 °С; спалахує при температурі 214—465 °С.
Головні типи родовищ С. с. — вулканогенниє і екзогенні. Екзогенні родовища С. с. переважають; вони пов'язані з гипсо-ангидрітамі, які під впливом виділень вуглеводнів і сірководня відновлюються і заміщаються сірчано-кальцитовими рудами. Такий інфільтрационно-метасоматічеський генезис мають всі найбільші родовища. С. с. часто утворюється (окрім крупних накопичень) в результаті окислення H 2 S. Геохімічні процеси освіти С. с. істотно активізуються мікроорганізмами (сульфатредуцирующимі і тіоновимі бактеріями). Серед вулканогенних родовищ С. с. головне значення мають гидротермально-метасоматічеськие (наприклад, в Японії), утворені сероноснимі кварцитами і опалітамі, і вулканогенно-осадові сероносниє іли озер кратерів. Див. Сірчані руди .
Літ.: Мінерали. Довідник, т. 1, М., 1960; Юшкин Н. П., Мінералогія і парагенезіс самородной сірки в екзогенних родовищах, Л., 1968; Геохімія і мінералогія сірки, М., 1972.
