Сіно-Симон Клод Анрі де Рувруа
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Сіно-Симон Клод Анрі де Рувруа

Сіно-Симон (Saint-simon) Клод Анрі де Рувруа (de Rouvroy) (17.10.1760, Париж, — 19.5.1825, там же), граф, французький мислитель, соціолог, соціаліст-утопіст. Під керівництвом Д''Аламбера здобув домашню освіту. Офіцером французької армії брав участь у війні за незалежність північно-американських колоній проти Англії, в 1783 повернувся до Франції. У роки Великої французької революції, яку З.-С. вітав з буржуазно-ліберальних позицій, нажив великий стан. В період Конвенту проявляв лояльне відношення до якобінських властей, потім був прибічником уряду Директорії і Консульства Наполеона Бонапарта. У 1797 З.-С. розорився.

загрузка...

  Незадоволений буржуазною революцією, З.-С. замислив «виправити» її результати за допомогою наукової соціологічної системи, покликаної служити знаряддям створення раціонального суспільства. Почавши з ідей «соціального фізіцизма», побудованого на механістичному поширенні ньютонівського закону усесвітнього тяжіння на суспільні явища, З.-С. розробляв потім концепцію «соціальної фізіології», в якій раціоналістичні переконання 18 ст поєднувалися з історизмом в тлумаченні суспільних явищ. Пояснюючи розвиток суспільства, кінець кінцем, зміною пануючих в нім філософсько-релігійних і наукових ідей, З.-С. вважав, що що визначає значення в історії мають «індустрія» (під якою мав на увазі всі види економічної діяльності людей) і відповідні нею форми власності і класи. Кожна суспільна система, згідно з.-С., розвиває поступово і до кінця свої ідеї і пануючі форми власності, після чого епоха творча, «органічна», змінявся «критичною», руйнівною епохою, ведучій до побудови вищого суспільств, будуючи. Т. о., в соціологічній системі З.-С. робив перший крок по шляху розгляду суспільних явищ як різних сторін цілісного організму, що закономірно розвивається. Картина усесвітньої історії в З.-С. пронизана думкою про прогрес як поступальну ходу людства від нижчих суспільств. форм до вищих, по стадіях релігійного, метафізичного і позитивного, або позитивного, наукового мислення. Основними рівнями прогресу З.-С. вважав перехід від первісної ідолопоклонниці до політеїзму і заснованому на нім рабству, а потім зміну політеїзму монотеїзмом християнської релігії, що привело до затвердження феодально-станових буд. З 15 ст, згідно з.-С., настала нова критична епоха: феодальна богословсько-станова система прийшла до своєї глибокої кризи, виник науковий світогляд з його носіями — світськими ученими і індустріаламі-промісловцямі. Французька революція була закономірним етапом затвердження цієї прогресивної історичної зміни, проте революція відхилилася від правильної дороги побудови наукової суспільної системи і залишила країну в неорганізованому стані. Це філософсько-історична побудова лежить в основі розробленого З.-С. утопічного плану створення раціонального суспільного устрою як «промислової системи». З.-С. доводив, що дорога побудови нового суспільства, найбільш вигідного для найбільшої маси людей, лежить через розквіт промислового і з.-х.(сільськогосподарський) виробництва, через всемірне розвиток продуктивних сил суспільства і викорінювання в нім всякого паразитизму. Основними межами «промислової системи» З.-С. рахував перетворення суспільства в загальну асоціацію людей, введення обов'язкового для всіх продуктивної праці, відкриття рівних для всіх можливостей застосувати свої здібності і введення розподілу «за здібностями», державне планерування промислового і з.-х.(сільськогосподарський) виробництва, перетворення державної влади в знаряддя організації виробництва, поступове затвердження усесвітньої асоціації народів і загальний світ при стиранні національних кордонів. З.-С. не розумів протилежності інтересів пролетаріату і буржуазії, об'єднуючи їх в єдиний клас «індустріалов». У «промисловій системі» З.-С. буржуазія, що зберігає власність на засоби виробництва, покликана забезпечити трудящим зростання суспільного багатства. Проте З.-С. прагнув знайти реальні дороги знищення класової експлуатації пролетаріату. У своєму останньому вигадуванні «Нове християнство» З.-С. «... прямо виступив як виразник інтересів робочого класу і оголосив його емансипацію кінцевою метою своїх прагнень» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 25, ч. 2, с. 154). Ідеалістичні основи світогляду З.-С. робили неможливим для нього рішення цієї задачі інакше, як шляхом містичного подолання класових протиріч. Розроблена З.-С. релігійна концепція «нового християнства» покликана була доповнити матеріальні стимул-реакції «промислової системи» моральними вимогами нової релігії з її гаслом «всі люди — брати».

  З.-С. зробив великий вплив на передову суспільну думку і розвиток соціалістичних ідей у Франції, Німеччині, Італії, Росії і низці інших країн. У Росії в 1-ій половині 19 ст безпосередня дія ідей З.-С. випробували декабрист М. С. Лунін, Ст Р. Белінський, А. І. Герцен, Н. Е. Салтиков-щедрін і ін. Учні З.-С. — Би. П. Анфантен, З.-А. Базар, О. Родріг та інші — утворили школу сен-симонізма, яка систематизувала, а у ряді питань продовжила розробку учення З.-С., розвиваючи його соціалістичні тенденції. Проте вона незабаром звиродніла в релігійну секту і на початку 30-х рр. розпалася. Під сильним впливом ідей З.-С. знаходився О. Конт . Учення З.-С. з'явилося одним з джерел наукового соціалізму.

  Соч.: Ceuvres complétes, v. 1—6, P., 1966; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Собр. соч.(вигадування), М. — Л., 1923; Ізбр. соч.(вигадування), т. 1—2, М. — Л., 1948.

  Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Німецька ідеологія, Соч., 2 видавництва, т. 3, с. 496—512; Енгельс Ф., Розвиток соціалізму від утопії до науки, там же, т. 19, с. 193—96; його ж, Анті-Дюрінг, там же, т. 20; його ж, Діалектика природи, там же; Плеханов Р. Ст, До питання про розвиток моністичного погляду на історію, Вибрані філософські твори, т. 1, М., 1956, с. 536—63; його ж, Французький утопічний соціалізм XIX ст, там же, т. 3, М., 1957, с. 521—66; його ж, Утопічний соціалізм XIX ст, там же, с. 586—602; Арк А — н, Анрі де Сіно-Симон, його життя і учення, М. — Л., 1926; Волгин Ст П., Сіно-Симон і сенсимонізм, М., 1961; Застенкер Н. Е., Анрі де Сіно-Симон, в збірці: Історія соціалістичних учень, М., 1962, с. 208—27; Францов Р. П., Історичні дороги соціальної думки, М., 1965; Кан С. Би., Історія соціалістичних ідей (до виникнення марксизму), 2 видавництва, М., 1967; Кучеренко Р. С., Сен-Симонізм в суспільній думці першої половини XIX ст, М., 1975; Weill G., Un précurseur du Socialisme, Saint-simon et son ceuvre, P., 1894; Gurvitch G., Les fondateurs français de la sociologie contemporaine: Saint-simon et P. — J. Proud''hon, P., 1956; Manuel Fr., The new world of Henri Saint-simon, Camb. (Mass.), 1956; Walch J., Bibliographie du Saint-simonisme, P., 1967; Ansart P., Sociologie de Saint-simon, P., 1970.

  Н. Е. Застенкер.

До. А. Сіно-Симон.