Сільські поселення, населені місця або населені пункти, не відповідні критеріям, встановленим в даній країні для міських поселень . До С. п. відносять населені місця (незалежно від їх людності), в яких жителі зайняті головним чином сільським або лісовим господарством, промисловим полюванням, а також поселення, пов'язані з іншими видами діяльності (обслуговування промисловості, транспорту, будівництва), якщо вони мають нечисленне населення і розташовані в сільській місцевості.
С. п. підрозділяють на сільськогосподарських, несільскогосподарських і змішаного типа (населення зайняте в різних галузях народного господарства). Окрім постійних, тобто населених протягом всього року і таких, що існують ряд років, є т.з. сезонно населені С. п., як з.-х.(сільськогосподарський) (зимові «дороги» і «летникі» тваринників у місцях вмісту худоби, «польові стани» і ін.), так і несільскогосподарські (літні турбази, піонертабору і т. п.). Існують також тимчасові С. п., створювані на певний термін (наприклад, лісопромислові селища, бази експедицій), і «пересувні поселення» (кочівників, переносні стоянки пастухів-оленярів і ін.).
Загальне число С. п. у всьому світі, навіть постійних, не піддається обліку, т. до. в різних країнах по-різному визначається поняття окремого населеного пункту. Так, в США приблизно 1 / 5 сільського населення (початок 1970-х рр.) — жителі «офіційно зареєстрованих» С. п., останнє фермерське населення враховується в цілому по територіальних одиницях. У багатьох країнах, особливо густонаселених, при сусідстві великих С. п. і окремих ферм, маєтків, всі поселення в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці (комуни у Франції, Бельгії общини в ГДР(Німецька Демократична Республіка) і т. д.) враховуються як одне ціле.
В С. п. (за оцінкою ООН(Організація Об'єднаних Націй)) на 1970 проживало 63% (67% в 1960) всього населення світу, у тому числі в Африці 78% (82% в 1960), в Південній Азії 79% (82% в 1960), в Східній Азії 70% (77% в 1960), в Латинській Америці 44% (52% в 1960), в Північній Америці 26% (30% в 1960), в Європі (без СРСР) 36% (42% в 1960). У СРСР 51% в 1960, 40% в 1974.
Поняття «З. п.» з'явилося при виділенні міста і села як соціально-економічних категорій. Типи і подоба С. п. відображають рівень продуктивних сил і виробничих стосунків, властивих даній суспільно-історичній формації. Одночасно з цим на С. п. завжди накладають відбиток заняття жителів села (хліборобів, виноградарів і т. п.), національні традиції і природні умови, вони ж частенько визначають розташування планування, розміри поселень. Для феодального періоду характерні головним чином села кріпаків, державних селян, замки і маєтки, поселення торговців і ремісників, багато хто з яких виріс потім в міста. Розвиток капіталізму викликало поширення розпорошених форм С. п. (ферми, хутори), які нині переважають в сільській місцевості низки країн (особливо в США, Канаді), а в інших країнах поєднуються з великими С. п., успадкованими від феодального періоду).
В економічно розвинених країнах із зростанням мережі міст і несільскогосподарського використання земель збільшується число несільскогосподарських і змішаних С. п., а також С. п. — «спалень» (велика частина жителів яких працює в сусідніх містах).
В СРСР серед з.-х.(сільськогосподарський) С. п. основну роль грають центральні селища колгоспів (32,5 тис.) і радгоспів (13,2 тис.), в яких в 1970 проживало 42% всього сільського населення. Величина таких С. п. вельми різна (в середньому близько 1000 жителів). Вони складають основу перспективної мережі С. п. і упорядковуються в першу чергу, концентруючи все велику частку сільського населення. Серед центральних поселень колгоспів багато старовинних сіл, колишньої слободи, станиць, сіл, що змінили подобу за роки Радянської влади. Центральні садиби радгоспів будують по спеціальних проектах (див. Планування сільських населених місць ) . Велику групу складають селища виробничих бригад і ферм колгоспів (80,5 тис.), відділень і ферм радгоспів (70 тис.).
До С. п. змішаного типа відносять понад 800 сів — районних центрів (1970), а також деякі С. п. колгоспів і радгоспів, де значна частина населення працює на місцевих промислових підприємствах (по переробці з.-х.(сільськогосподарський) продукції, лісопромислових і ін.), обслуговує транспорт або зайнята в сусідніх міських поселеннях. Число аграрно-індустріальних С. п. як прогресивної форми зростає одночасно з числом міських поселень. Із складу аграрно-індустріальних С. п. і сіл — районних центрів щорік утворюються нові міста і селища міського типа.
В 1970 налічувалося 37,8 тис. несільскогосподарських С. п., з яких близько 15 тис. виникли при окремих промислових підприємствах і будівництвах, 10 тис. пов'язано з лісорозведенням і лісоексплуатацією, більше 9 тис. обслуговують транспорт, останні — при заміських установах охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення.
Зростає кількість великих С. п.; в 1970 було понад 23,5 тис. С. п. з населенням більше 1000 чоловік. Процес переміщення сільських жителів в більші і упорядковані С. п. відбувається зростаючими темпами, причому в схемах районного планування, складених для кожного сільського району СРСР, виділена група т.з. перспективних С. п., в яких поступово і концентруватиметься все сільське населення.
Кількість С. п. на земній кулі має тенденцію до скорочення у міру урбанізації і переходу населення з С. п. в міста.
В СРСР в процесі будівництва комуністичного суспільства «... за культурно-побутовими умовами життя сільське населення порівняється з міським» (Програма КПРС, 1975, с. 85).
Літ.: Ленін Ст І., Розвиток капіталізму в Росії, Поли. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3; Питання перетворення сільського розселення і сільських населених місць, під ред. У, П. Бутузової, М., 1972; Видиборец А. Ст, Рогожін Р. Н., Перспективи розвитку сільських населених пунктів, М., 1973; Ковальов С. А., Сільське розселення. (Географічне дослідження), М., 1963; Ковальов С. А., Рязанов Ст С., Дороги розвитку сільського розселення, в збірці: Наукові проблеми географії населення, М., 1967; Перевлаштування сільських населених місць в світлі вирішень XXIII з'їзду КПРС. Матеріали наради-семінару, М., 1969; Сільські поселення Прибалтики, М., 1971; Жорж П., Сільська місцевість, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1959.
