Судоустрій , 1) сукупність норм, що встановлюють завдання, принципи організації і діяльності, структуру і компетенцію судів. У СРСР норми о С. містяться в Конституції СРСР, конституціях союзних і автономних республік, в Основах законодавства про судоустрій 1958, в Положенні про військові трибунали 1958 і Положенні про Верховний суд СРСР 1957. Крім того, в кожній союзній республіці ухвалений Закон про судоустрій. Головні питання організації і діяльності суду республіканські закони о С. вирішують відповідно до загальносоюзних Основ. Поряд з цим деякі питання вирішуються в окремих союзних республіках, виходячи з конкретних історичних, національних і інших особливостей кожній з них.
2) Система судових установ ( див. Судова система ) . С. в СРСР будується на демократичних принципах закладених вже в першому декреті Радянської влади про суд 22 листопада 1917, прийнятий при безпосередній участі В. І. Леніна ( див. Декрети про суд ) . Демократична суть радянського С. характеризується: єдністю судової системи; єдиним і рівним для всіх громадян судом, утворенням всіх судів на початках виборності і підзвітності суддів і народних засідателів перед виборцями або показними органами, що їх вибрали; правом виборців дострокового відгуку суддів, що не виправдали довіри виборців або що зробили дії, негідні високого звання судді.
