Стратіоти (греч. stratiotai), воїни у Візантійській імперії. З поширенням селянського ополчення в 7—8 вв.(століття) С., як правило, стали називати селян, що були у військо зі своїм конем і озброєнням. С. винагороджувалися платнею в натурі і грошах. До початку 10 ст законом був встановлений невідчужуваний мінімум земельного наділу (стратіотського наділа), необхідний С. для служби у відповідному роді військ. Процес феодалізування в Візантії привів в 10 ст до різкої диференціації С.: бідні С., втрачаючи земельні наділи, перетворювалися на залежних селян; виділилася і заможна верхівка С., яка склала військо тяжкоозброєних вершників (катафрактов); це привело до збільшення мінімального розміру стратіотського наділа (постанови імператора Никифора II Фоки). Поступово верхівка С. злилася з феодалами. У 12—15 вв.(століття) С. — переважно лицарі-феодали.
Літ.: Мутафчиев П., Войнішки землі і войніци у Візантія през XIII—XIV ст, Ізбр. проїзв.(твір), т. 1, Софія, 1973, с. 518-652.
