Старість, віковий період в житті організму, що неминуче настає за зрілістю і характеризується істотними обмінними, структурними і функціональними змінами в органах і системах, що обмежують пристосовні можливості організму, С. — результат динамічного процесу — старіння . Відповідно до вікової класифікації (див. Вікова фізіологія ) старими слід рахувати людей у віці 75—90 років (понад 90 років — довгожителі). У С. змінюються зовнішній вигляд, працездатність, психіка людини, перебіг багатьох захворювань. Шкіра стоншується, стає менш еластичною, з'являються зморшки, пігментні плями; волосся сивіє, випадає; зменшується гострота зору, відбувається помутніння кришталика аж до розвитку катаракти. Зростання може зменшуватися; незрідка з'являється кіфоз . Рухливість суглобів обмежується, розвиваються остеопороз і остеохондроз . Знижується розумова працездатність, легше виникає стомлення, спостерігається ослабіння пам'яті на поточні події, порушується сон. В окремих випадках завдяки розвитку пристосовних механізмів в С. може тривало зберігатися високий рівень інтелектуальної діяльності, здібність до узагальнень, до вирішення творчих завдань. Нервові впливи на органи і тканини в С. ослабляються. а їх чутливість до гуморальних чинників підвищується. Вікові зміни в судинній стінці, в білковому і ліпідному обміні сприяють прогресу атеросклерозу. Зміни функції травлення можуть бути одній з причин вітамінної недостатності. Темп старіння, міра зміни органів і систем неоднакові у різних людей. Про зміни в С. на клітинному рівні і у функціональних системах див.(дивися) в ст. Старіння . Див. також Геронтологія .
