Геронтологія (від греч.(грецький) geron, родовий відмінок gerontos— старий і ...логия ), розділ медико-біологічної науки, що вивчає явища старіння живих організмів, у тому числі і людини. Складовими частинами Р. є геріатрія — вчення про особливості хвороб старечого організму, герогигиена — вчення про гігієну людей старших вікових груп, і геронтопсихология . Розвиток Р. обумовлений істотними змінами в тривалості життя людини. Так, для населення Європи середня тривалість життя в 1890 складала 38,7 років, а в 1970 близько 70 років. У СРСР за період 1917—70 середня тривалість життя збільшилася з 32 до 71 року. Це збільшення відбуваються за рахунок зниження смертності від інфекційних хвороб зменшення дитячої смертності і ін. З початку 20 ст було висунуто декілька теорій старіння. По теорії І. І. Мечникова (1908) старіння — результат інтоксикації організму продуктами обміну бактерій, що мешкають в кишковому тракті, і продуктами азотистого обміну речовин самого організму (сечова кислота). Чеський біолог В. Ружічка вважав, що в основі старіння лежить процес перетворення золів в гелі, процес конденсації протоплазми. Сов. учені В. В. Алпатов і О. К. Настюкова вважали, що старіння організму зводиться до зниження активності ферментів. Сучасна Р. вивчає механізми і причини старіння від молекулярного і клітинного рівнів до цілісного організму. Особлива увага приділяється ролі процесів нервової регуляції. Ці роботи привели до розвитку досліджень в області геріатрії — вивченню особливостей розвитку, течії, запобігання захворюванням у людей старших вікових груп. Звернення цих груп населення, що прогресивно збільшується, в лікувальні установи і виникнення у зв'язку з цим нових завдань для практичної охорони здоров'я привело до виділення у ряді клінічних спеціальностей розділу геріатрії, що найінтенсивніше сталося в терапії, психіатрії, хірургії, фтизіатрії і ін. Розвиток Р. здійснюється в трьох основних напрямах: експериментальному, клінічному і соціальному. У своїх дослідженнях Р. використовує клінічні, біологічні, біохімічні, біофізичні, фізіологічні і ін. методи. Наукові дослідження в області соціально-гігієнічних аспектів Р. направлені на вивчення причин передчасного старіння залежно від соціальних умов, від способу життя людей, на дослідження найбільш доцільної організації праці людей старших вікових груп, їх живлення, рухової активності, на найбільш раціональні форми організації соціальної і медичної допомоги.
Розвиток Р. в Росії почався в конце19 ст і пов'язано з іменами І. І. Мечникова, С. П. Боткина, І. П. Павлова, М. С. Мільмана, А. Ст Нагорного, Н. Д. Стражесько, З. Г. Френкеля і ін. У 1938 за ініціативою А. А. Богомольца в Києві була скликана перша в світі конференція з проблеми старості і профілактики передчасного старіння. У 1958 в СРСР створений Геронтології інститут АМН СРСР(Академія медичних наук СРСР), організуючий і координуючий всі дослідження по Г. За рубежем вирішенням проблем Р. займаються інститут геріатрії в Бухаресті (СРР), медичні університетські клініки в Берліні і Лейпцігу (ГДР), інститут для біологічних досліджень (США) і ін. У СРСР в 1963 організовано Всесоюзне науково-медичне суспільство геронтологів і геріатров, що увійшло в 1966 в Міжнародну асоціацію геронтологів. Проблеми Р. освітлюють більш ніж в 20 журналах, що видаються в Європі і США, в СРСР — в щорічнику «Геронтологія і геріатрія» і різних медичних журналах.
Літ.: Давидовський І. Ст, Геронтологія, М., 1966; Основи геронтології, під ред. Д. Ф. Чеботарева, Н. Би. Маньковського, Ст Ст Фролькиса, М., 1969.
