Старослов'янська мова, мова прадавніх слов'янських пам'ятників 10—11 вв, що дійшли до нас.(століття), що продовжували традицію перекладених з грецької мови Кирилом і Мефодієм в 9 ст богослужебних і канонічних книг. У основу С. я., прадавньої слов'янської літературної мови, ліг слов'янський південно-македонський (солунський) діалект. З самого виникнення С. я. носив характер слов'янського міжнародної мови, що уживалася в середовищі західних слов'ян (чеські, моравськие, словацькі і частково польські землі), затем слов'ян південних і декілька пізніше (з 10 ст) за слов'ян східних. Пам'ятники С. я. писані двома азбуками: глаголицею і кирилицею . Більшість учених передбачають, що глаголиця древньо за кирилицю і що саме вона була винайдена одним з творців слав.(слов'янський) писемності Костянтином-Кирилом. Своєрідність глаголічеського листа, що не дозволяє упевнено пов'язати його ні з одним з відомих в то час алфавітів, підтверджує це припущення. Кирилиця досить часто відтворює манеру грецького статутного листа 9 ст Старослов'янські пам'ятники, що дійшли до нас, відображають локальні типи прадавнього слав.(слов'янський) літературної мови 10—11 вв.(століття): «Київські листки» (10 ст) — моравський тип; Зографськоє, Маріїнськоє, Асєєманієво євангелія, Клоцов збірка і Синаїськая псалтир (11 ст) — охрідський (західно-македонський) тип; Саввіна книга, Супрасльськая рукопис, Енінський апостол — преславський (східно-болгарський) тип. Загальне число старослов'янських книжкових пам'ятників невелике — 16 (включаючи дрібні). Коштовним доповненням до пергаменному корпусу пам'ятників є написи на камені (прадавня — Добруджськая напис, 943).
С. я. належить до південно-слов'янської групи мов і відображає характерні фонетичні і морфологічні межі цієї групи: 1) початкові поєднання ра-, ла- відповідно до росіян ро-, ло- (равьн' ладії, порівняй русявий.(російський) «рівний», «човен»); 2) неполногласие брада, глава, врд', млть — «п'ять», пть — «дорога») ятя () (свт') і ін., а також — в морфології — існування шести типів відміни подвійного числа, два простих і двох складних минулих часів супіна ряду причетних форм і т.п.
Продовженням С. я., як мови літературної була церковно-слов'янська мова, яка на ранньому етапі розвитку (11—14 вв.(століття)) мала ряд ізводів: російський среднеболгаромакедонський сербський, хорватський глаголічеський.
Літ.: Кульбакин С. М., Древнецерковнославянський мова, 3 видавництва, Хар., 1917; Лавров П. А., Матеріали по історії виникнення прадавньої слов'янської писемності, Л., 1930; Селіщев А. М., Старослов'янська мова, ч. 1—2, М., 1951—1952; Вайан А., Керівництво по старослов'янській мові, пер.(переведення) з франц.(французький), М. 1952; Trubetzkoy N., Altkirchenslavische Grammatik, W., 1954.
