Сталін (справжнє прізвище — Джугашвілі) Іосиф Віссаріоновіч [9(21) .12.1879, р. Гори, нині Грузинська РСР, — 5.3.1953, Москва], один з керівних діячів Комуністичної партії, Радянської держави, міжнародного комуністичного і робочого руху, видний теоретик і пропагандист марксизму-ленінізму. Народився в сім'ї кустаря-чоботаря. У 1894 закінчив Горійськоє духовне училище і поступив в Тбіліську православну семінарію. Під впливом російських марксистів, що проживали в Закавказзі, включився в революційний рух; у нелегальному кружку вивчав праці До. Маркса, Ф. Енгельса, Ст І. Леніна, Р. Ст Плеханова. З 1898 член КПРС. Знаходячись в соціал-демократичній групі «Месаме-даси», вів пропаганду марксистських ідей серед робітників Тбіліських же.-д.(железнодорожний) майстерень. У 1899 виключений з семінарії за революційну діяльність, перейшов на нелегальне положення, став професійним революціонером. Входив в склад Тбіліського, Кавказького союзного і Бакинського комітетів РСДРП, брав участь у виданні газет «Брдзола» («Боротьба»), «Пролетаріатіс Брдзола» («Боротьба пролетаріату»), «Бакинський пролетар», «Гудок», «Бакинський робітник», був активним учасником Революції 1905—07 в Закавказзі. З моменту створення РСДРП підтримував ленінські ідеї зміцнення революційної марксистської партії, відстоював більшовицьку стратегію і тактику класової боротьби пролетаріату, був переконаним прибічником більшовизму, викривав опортуністичну лінію меншовиків і анархістів в революції. Делегат 1-ої конференції РСДРП в Таммерфорсе (1905), 4-го (1906) і 5-го (1907) з'їздів РСДРП.
В період підпільної революційної діяльності неодноразово піддавався арештам і засланням. У січні 1912 на засіданні ЦК, вибраного 6-ою (Празькою) Всеросійською конференцією РСДРП, заочно кооптований до складу ЦК і введений в Російське бюро ЦК. У 1912—13 працюючи в Петербурзі, активно співробітничав в газетах «Зірка» і справді». Учасник Краківської (1912) наради ЦК РСДРП з партійними працівниками. В цей час С. написав роботу «Марксизм і національне питання», в якій освітив ленінські принципи рішення національного питання, піддав критиці опортуністичну програму «Культурно-національній автономії». Робота отримала позитивну оцінку В. І. Леніна (див. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 24, с. 223). У лютому 1913 С. був знову арештований і висланий в Туруханський край.
Після скидання самодержавства С. 12(25) березня 1917 повернувся до Петрограду, був введений до складу Бюро ЦК РСДРП (б) і в редакцію «Правди», брав діяльну участь в розгортанні роботи партії в нових умовах. С. підтримав ленінський курс на переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. На 7-ій (Квітневою) Всеросійській конференції РСДРП (б) вибраний членом ЦК (з цього часу обирався членом ЦК партії на всіх з'їздах по 19-ій включно). На 6-м-коді з'їзді РСДРП (б) за дорученням ЦК виступав з політичним звітом ЦК і доповіддю про політичне положення.
Як член ЦК С. активно брав участь в підготовці і проведенні Великої Жовтневої соціалістичної революції: входив до складу Політичного бюро ЦК, військово-революційного центру — партійного органу по керівництву озброєним повстанням, в Петрограді ВРК. На 2-м-коді Всеросійському з'їзді Рад 26 жовтня (8 листопада) 1917 вибраний до складу першого Радянського уряду як нарком у справах національностей (1917—22); одночасно в 1919—22 очолював Наркомат державного контролю, реорганізований в 1920 в Наркомат робітничо-селянської інспекції (РКИ).
В період Громадянської війни і іноземної військової інтервенції 1918—20 С. виконував ряд відповідальних доручень ЦК РКП (б) і Радянського уряду: був членом РВС(Реввоєнрада) Республіки, одним з організаторів оборони Петрограду, членом РВС(Реввоєнрада) Південного, Західного, Південно-західного фронтів, представником ВЦИК в Раді робочої і селянської оборони. С. проявив себе крупним військово-політичним працівником партії. Постановою ВЦИК від 27 листопада 1919 нагороджений орденом Червоного Прапора.
Після закінчення Громадянської війни С. активно брав участь в боротьбі партії за відновлення народного господарства, за здійснення нової економічної політики, за зміцнення союзу робочого класу з селянством. Під час дискусії про профспілки, нав'язаній партії Троцьким, захищав ленінську платформу про роль профспілок в соціалістичному будівництві. На 10-м-коді з'їзді РКП (б) (1921) виступав з доповіддю «Чергові завдання партії в національному питанні». У квітні 1922 на Пленумі ЦК С. був вибраний Генеральним секретарем ЦК і знаходився на цій посаді понад 30 років.
Як один з керівних працівників в області національно-державного будівництва С. взяв участь в створенні Союзу РСР. Проте спочатку в рішенні цієї нової і складної задачі допустив помилку, висунувши проект «автономізації» (вступ всіх республік в РРФСР на правах автономії). Ленін піддав критиці цей проект, обгрунтував план створення єдиної союзної держави у формі добровільного союзу рівноправних республік. Врахувавши критику, С. повністю підтримав ленінську ідею і за дорученням ЦК РКП (б) виступив на 1-м-коді Всесоюзному з'їзді Рад (грудень 1922) з доповіддю про освіту Союзу РСР.
На 12-м-коді з'їзді партії (1923) С. виступив з організаційним звітом про роботу ЦК і з доповіддю «Національні моменти в партійному і державному будівництві».
Ст І. Ленін, що чудово знав кадри партії, робив величезний вплив на їх виховання, добивався розставляння кадрів на користь загальнопартійної справи, з врахуванням їх індивідуальних якостей. У «Листі до з'їзду» Ленін дав характеристику ряду членів ЦК, у тому числі і С. Считая С. одним з видатних діячів партії, Ленін в той же час писав 25 грудня 1922: «Тов. Сталін, зробившись генсеком, зосередив в своїх руках неосяжну влада, і я не упевнений, чи зуміє він завжди досить обережний користуватися цією владою» (там же, т. 45, с. 345). На додаток до свого листа Ленін 4 січня 1923 писав: «Сталін дуже грубий, і цей недолік, сповна терпимий в середовищі і в спілкуваннях між нами, комуністами, стає нетерпимим на посаді генсека. Тому я пропоную товаришам обдумати спосіб переміщення Сталіна з цього місця і призначити на це місце іншу людину, яка у всіх інших стосунках відрізняється від тов. Сталіна лише одним перевагою, саме, терпиміший, лояльніший, ввічливіший і уважніший до товаришів, менше примхливості і т.д.» (там же, с. 346).
За рішенням ЦК РКП (б) з ленінським листом були ознайомлені всі делегації 13-го з'їзду РКП (б), проходівшего в травні 1924. Враховуючи складну обстановку в країні, гостроту боротьби з троцькізмом, було визнано доцільним залишити С. на посту Генерального секретаря ЦК з тим, проте, щоб він врахував критику з боку Леніна і зробив з неї необхідні виводи.
Після смерті Леніна С. активно брав участь в розробці і здійсненні політики КПРС, планів господарського і культурного будівництва, заходів по зміцненню обороноздатності країни і проведенню внешнеполітічеськогого курсу партії і Радянської держави. Разом з іншими керівними діячами партії С. вів непримиренну боротьбу з противниками ленінізму, зіграв видатну роль в ідейно-політичному розгромі троцькізму і правого опортунізму, в захисті ленінського вчення про можливість перемоги соціалізму в СРСР, в зміцненні єдності партії. Важливе значення в пропаганді ленінської ідейної спадщини мали роботи С. «О основах ленінізму» (1924),«Троцкизм або ленінізм?» (1924),«К питанням ленінізму» (1926), «Ще раз про соціал-демократичний ухил в нашій партії» (1926), «Про правий ухил у ВКП (б)» (1929), «До питань аграрної політики в СРСР» (1929) і ін. Під керівництвом Комуністичної партії радянський народ здійснив ленінський план побудови соціалізму, провів гігантські по складності і по своєму всесвітньо-історичному значенню революційні перетворення. У вирішення цих завдань разом з ін. керівними діячами партії і Радянської держави вніс особистий вклад С. Ключевой завданням в будівництві соціалізму з'явилася соціалістична індустріалізація, що забезпечила економічну самостійність країни, технічну реконструкцію всіх галузей народного господарства, обороноздатність Радянської держави. Найскладнішим і важчим завданням революційних перетворень було перевлаштування сільського господарства на соціалістичних початках. При проведенні колективізації сільського господарства були допущені помилки і перегини. Відповідальність за ці помилки несе і С. Однако завдяки рішучим заходам, прийнятим партією при участі С., помилки були виправлені. Важливе значення для перемоги соціалізму в СРСР мало здійснення культурної революції. В умовах військової небезпеки, що насувалася, і в роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 С. брав керівну участь в багатобічній діяльності партії по зміцненню оборони СРСР і організації розгрому фашистської Німеччини і мілітаристської Японії. В той же час напередодні війни С. допустив певний прорахунок в оцінці термінів можливого нападу гітлерівської Німеччини на СРСР. 6 травня 1941 він був призначений головою СНК(Рада Народних Комісарів) СРСР (з 1946 — голова Ради Міністрів СРСР), 30 червня 1941 — голова Государстсвенного комітету оборони, 19 липня — наркомом оборони СРСР, 8 серпня — Верховним головнокомандуючим Озброєними Силами СРСР. Як глава Радянської держави брав участь в Тегеранській (1943), Кримській (1945) і Потсдамі (1945) конференціях керівників трьох держав — СРСР, США і Великобританії. У післявоєнний період С. продовжував працювати Генеральним секретарем ЦК партії і головою Ради Міністрів СРСР. У ці роки партія і Радянський уряд провели величезну роботу по мобілізації радянського народу на боротьбу за відновлення і подальший розвиток народного господарства, здійснювали зовнішньополітичний курс, направлений на зміцнення міжнародний позицій СРСР, світової соціалістичної системи, на об'єднання і розвиток міжнародного робітника і комуністичного руху, на підтримку визвольної боротьби народів колоніальних і залежних країн, на забезпечення світу і безпеки народів у всьому світі.
В діяльності С. поряд з позитивними сторонами мали місце теоретичні і політичні помилки, негативно позначалися деякі риси його вдачі. Якщо в перші роки роботи без Леніна він зважав на критичні зауваження в свою адресу, то пізніше почав відступати від ленінських принципів колективного керівництва і норм партійного життя, переоцінювати власні заслуги в успіхах партії і народу. Поступово склався культ особи С., який спричинив грубі порушення соціалістичної законності, заподіяв серйозну шкоду діяльності партії, справі комуністичного будівництва.
20-й з'їзд КПРС (1956) засудив культ особи як явище, чуже духу марксизму-ленінізму, природі соціалістичного суспільного устрою. У постанові ЦК КПРС від 30 червня 1956 «Про подолання культу особи і його последствій»партія дала об'єктивну всесторонню оцінку діяльності С., розгорнуту критику культу особи. Культ особи не змінив і не міг змінити соціалістичну суть сов.(радянський) будуючи, марксистсько-ленінський характер КПРС і її ленінський курс, не припинив закономірного ходу розвитку сов.(радянський) суспільства. Партія розробила і здійснила систему заходів, які забезпечили відновлення і подальше розвиток ленінських норм партійного життя і принципів партійного керівництва.
С. був членом Політбюро ЦК ВКП (б) в 1919—52, Президії ЦК КПРС в 1952—53, членом Виконкому Комінтерну в 1925—43, членом ВЦИК з 1917, ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР з 1922, депутатом Верховної Ради СРСР 1—3-го скликань. Йому були привласнені звання Героя Соціалістичної Праці (1939), Героя Радянського Союзу (1945), Маршала Радянського Союза (1943), вище військове звання — Генералісимус Радянського Союзу (1945). Він нагороджений 3 орденами Леніна, 2 орденами «Перемога», 3 орденами Червоного Прапора, орденом Суворова 1-ій мірі, а також медалями. Похований на Червоній площі.
Соч.: Соч., т. 1—13, М., 1949—51; Питання ленінізму, і видавництво, М., 1952: Про Велику Вітчизняну війну Радянського Союзу, 5 видавництво, М., 1950; Марксизм і питання мовознавства, [М.], 1950; Економічні проблеми соціалізму в СРСР, М. 1952.
Літ.: XX з'їзд КПРС. Стенографіч. звіт, т. 1—2, М., 1956; Постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків». 30 червня 1956 р., в кн.: КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів. Конференцій і пленумів ЦК, 8 видавництво, т. 7, М., 1971; Історія КПРС, т. 1—5, М-код.,1964-70: Історія КПРС, 4 видавництва, М., 1975.
